Розділ «Лабіринт»

— Ні, я...

— Ти ж знаєш, що насправді не все добре. Це було щирісінькою дурістю йти туди самій. Ти зіпсувала всі розкопки, та ще бозна-що станеться. У яку в біса гру ти бавилася?

Еліс здійняла руки догори:

— Знаю-знаю. І мені дійсно дуже шкода, — повторила вона, усвідомлюючи, як непереконливо звучать її слова.

— Ти хоч трохи усвідомлюєш, у яке становище мене поставила? Я ручалася за тебе. Я переконала Брейлінґа дозволити тобі приїхати. Завдяки твоїй грі, Індіано Джонс, поліція, напевно, зупинить подальші розкопки. Брейлінґ звинуватить мене в цьому. Все, що я зробила, щоб потрапити сюди, щоб отримати місце на цих розкопках... Час, який я змарнувала... — Шелаг замовкла, пробігшись пальцями по підстриженому вигорілому волоссю.

«Це нечесно», — промайнуло в голові Еліс.

— Послухай, зупинись на хвильку, — проте вона знала, що у Шелаг були всі підстави сердитися, хоча подруга дещо переборщила.

— Ти несправедлива. Я ж визнала, що втнула дурницю, пішовши туди. Я не подумала тоді й зізнаюся в цьому, але ти не вважаєш, що трохи перебільшуєш? Господи, я не робила цього навмисно. Брейлінґ навряд чи зателефонує до поліції. Я справді не торкалася ні до чого. Ніхто не постраждав.

Шелаг вирвалася з обіймів Еліс із такою силою, що дівчина ледь не втратила рівноваги.

— Брейлінґ попередить місцеву владу, — прошипіла вона, — бо, якби ти потурбувалася послухати мене, то знала б, що дозвіл на розкопки було видано за згодою поліції за тієї умови, що про будь-яке відкриття людських поховань буде повідомлено до поліційного відділку.

Серце Еліс упало.

— Я гадала, то була звичайнісінька пересторога. Здавалося, ніхто не сприймав це серйозно. Всі завше жартували щодо цього.

— Очевидно, ти не сприймала це серйозно, — закричала Шелаг, — але решта сприймали серйозно, будучи професіоналами та маючи повагу до того, чим ми займаємося!

«Це безглуздо», — подумала Еліс і все-таки спитала:

— Але чому поліція має бути зацікавленою в археологічних розкопках?

Шелаг важко зітхнула.

— Господи, Еліс, ти досі не зрозуміла нічого, чи не так? Навіть зараз. Це в біса не важливо, чому саме. Просто так усе відбувається. Це не ти маєш вирішувати, які правила важливі й на які можна не зважати.

— Я ніколи не...

— Чому ти завжди намагаєшся сперечатися? Ти гадаєш, що знаєш усе краще за інших, завжди намагаєшся порушити правила, бути не як усі.

Тепер Еліс також перейшла на крик.