Розділ «Лабіринт»

Без попередження груба мозолиста рука, від якої смерділо пивом, затисла їй рот. Вона скрикнула, відчувши раптовий, різкий удар у потилицю, і впала.

Їй здалося, що вона надто довго падала на землю. Потім Алаїс відчула на собі чиїсь руки, що обмацували її повсюди, неначе щурі, які нишпорять у льосі, доки не знайшли те, що хотіли.

— Aqui es[25].

Це було останнє, що вона пам’ятала, а потім її повністю огорнула темрява.

---

Розділ 11

---

Пік Суларак Сабартський хребет Південний захід Франції Понеділок, 4 липня 2005 року

— Еліс! Еліс, ти мене чуєш?

Вона змигнула і розплющила очі.

Повітря було прохолодним і вологим, неначе у нетопленій церкві. Вона вже не пливла, а лежала на твердій холодній землі.

— Де це я в біса? — Еліс відчувала вологу, грубу та нерівну землю під своїми руками й ногами. Вона трохи поворушилася. Гострі камінці й щебінь кололи їй спину.

Та ні, це не церква. Поволі почали повертатися неясні спогади. Ось вона йде довгим, темним тунелем у печері, ось кам’яна кімната. Потім що? Спогади були надто неясними, наче подекуди зітерті. Еліс спробувала підвести голову. Дарма. Біль стиснув її череп, а в животі забулькотіло, немов вода у трюмі затонулого корабля.

— Еліс, ти мене чуєш?

Хтось говорив до неї. Схвильований, занепокоєний голос, який вона знала.

— Еліс! Прокидайся!

Еліс знову спробувала підвести голову. Цього разу біль не був таким сильним. Повільно й обережно вона злегка піднялась.

— О Господи, — пробурмотіла Шелаг із відчутною полегкістю.

Чиїсь руки допомогли Еліс підвестися. Усе було невиразним і темним, окрім миготливих кіл світла від двох смолоскипів. Еліс звузила очі та впізнала Стефана, одного з найстарших членів групи, що зібралися навколо Шелаг. У його окулярах відбивалося світло.

— Еліс, скажи щось. Ти мене чуєш? — знову повторила Шелаг.

«Я не впевнена. Може», — подумала дівчина.

Еліс спробувала щось сказати, але їй заціпило. Вона спробувала кивнути, але від великого напруження у неї закрутилася голова. Вона затиснула її колінами, і це врятувало від утрати свідомості.

За допомогою Шелаг з одного боку та Стефана з іншого, вона змогла переміститися на горішню сходинку, поклавши руки на коліна. Здавалося, все хитається з боку в бік, вперед і назад, неначе у незмонтованому кіно.