Розділ «Лабіринт»

Пелетьє розповідав, поки олія в лампадці не вигоріла до останку.

Двір унизу притих, оскільки навіть гультяї подалися спати. Алаїс була виснажена. Її пальці побіліли, а під очима з’явилися фіолетові тіні, неначе синці.

Пелетьє зовсім уже зістарівся і втомився, як він сам казав.

— У відповідь на твоє запитання — ти не мусиш нічого робити. Ні зараз, ані, може, ніколи. Якщо наші клопотання взавтра матимуть успіх, це дасть мені час та змогу доправити Книги у безпечне місце власноруч. Саме це я й збираюся зробити.

— А якщо ні, Messire? А коли що-небудь трапиться з тобою?

Алаїс замовкла, відчуваючи, як страх стискає їй горло.

— Все має бути гаразд, — пролунала відповідь батька, але його голос був сумним.

— А якщо ні? — не здавалась Алаїс, не бажаючи, щоб її заспокоювали. — Що буде, коли ти не повернешся? Як я дізнаюся, коли мені діяти?

Певний час Пелетьє дивився їй у вічі. Потім порився у кишені, доки не знайшов маленький згорток бежевого кольору.

— Якщо зі мною щось трапиться, ти дістанеш такий самий знак, як оцей.

Він поклав його на стіл і посунув ближче до доньки.

— Розгорни.

Алаїс зробила, як він просив, розгорнувши тканину, складка за складкою, поки не побачила маленький диск зі світлого каменю, на якому було висічено дві літери. Вона піднесла камінчик до світла і вголос прочитала:

— NS!

— Тобто Noublesso de los Seres.

— Що це?

— Це merel[22], таємний знак, який потрібно тримати між указівним та великим пальцями, хоча він має дещо інше призначення, яке ти ще не повинна знати. Він вкаже тобі, чи можна довіряти носієві.

Алаїс кивнула.

— А тепер переверни його, — попросив Пелетьє.

На іншому боці було різьблення лабіринту, абсолютно тотожне тому, що вона бачила на дошці.