Розділ «Лабіринт»

Алаїс підвелася.

— Так що з дощечкою...

Пелетьє, посміхнувшись, відповів:

— Я міркую над цим, доню.

— Та чи означає вона, що в Шато є хтось, хто знає про існування Книг?

— Ніхто про це не може знати, — промовив батько грізно. — Якби в мене виникали щодо цього запитання, я б сказав тобі. Все. Більше ані слова.

Пелетьє промовив це завзято і палко, але вираз його обличчя вказував на те, що він і сам не дуже певен.

— Але якщо...

— Basta[23], — тихо перервав її Пелетьє, здіймаючи руки. — Я кажу: годі.

Він стис Алаїс у своїх міцних обіймах. Його до болю знайомий запах змусив дівчину розплакатися.

— Усе буде гаразд, — промовив батько. — Ти маєш бути мужньою. Роби тільки те, що я тебе прошу. — Він поцілував її у маківку. — На світанку приходь побажати нам успіху.

Алаїс кивнула, не наважаючись відповісти.

— Ben, ben[24]. А тепер поспіши. І нехай тебе береже Господь.

На одному подиху Алаїс пробігла темним коридором, добачаючи привидів та демонів у кожній тіні, аж поки не вибралась на подвір’я, їй паморочилася голова. Старий знайомий світ раптово став схожим на своє віддзеркалення: і той, і той можна впізнати, але водночас вони обоє зовсім різні. Пакунок, захований під сукнею, здавалося, пропалював дірку на її шкірі.

Надворі було прохолодно. Більшість людей розійшлися по домівках на ніч, хоча досі ще світилося в кількох кімнатах, що виходили на головне подвір’я замку. Вибух сміху охоронців у сторожці змусив її аж підстрибнути. На хвильку їй здалося, що в одній із верхніх кімнат вона помітила силует чоловіка. Але потім перед нею промайнув кажан, відволікши її увагу, і коли вона знову поглянула вгору, то у вікні вже погасло світло.

Алаїс прискорила ходу. Батькові слова ще крутилися в її голові, усі ті запитання, які вона б мала йому поставити.

Зробивши ще кілька кроків, Алаїс зупинилася, відчуваючи поколювання в шиї. Вона озирнулася через плече.

— Хто тут?

Їй ніхто не відповів. Вона знову гукнула. У пітьмі причаїлося лихо, вона відчувала його на запах і на дотик. Алаїс рушила швидше, твердо впевнена, що за нею стежать. Вона чула тихе шурхотіння ніг та важке дихання.

— Хто тут? — ще раз вигукнула вона.