Розділ «Лабіринт»

Він обернувся до неї.

— Ти сказала Гільємові, що я за тобою послав?

— Як я вже говорила раніше, я досі його не бачила... і це неправильно розпитувати у такий спосіб. Ти змушуєш мене обирати між любов’ю до тебе та коханням до нього, — Алаїс спробувала підвестися й піти. — Отже, якщо немає іншої причини, з якої ви мене покликали о такій пізній годині, я дуже прошу дозволити мені піти геть.

Пелетьє спробував залагодити ситуацію.

— Сідай, сідай. Бачу, що скривдив тебе. Пробач мені. Я не хотів.

Батько простиг їй руку, і Алаїс, хвилину повагавшись, узяла її.

— Я не хотів говорити з тобою загадками. Моє зволікання... це я... повинен прояснити все в голові. Сьогодні ввечері я отримав надзвичайно важливе повідомлення, Алаїс. Останні кілька годин я провів, вирішуючи, що мені робити, зважуючи всі за і проти. Навіть коли я, здавалося, обрав напрям дій і послав за тобою, в мене все ще залишились певні сумніви.

— А тепер? — зустрілася з ним поглядом Алаїс.

— Тепер напрям моїх дій вимальовується краще. Так, я вірю, що тепер знаю, що мені робити.

Раптом кров відринула від її обличчя.

— Отже, війна все-таки почнеться, — пробелькотіла вона притишеним голосом.

— Гадаю, це неминуче. Є багато невтішних ознак, — Пелетьє сів. — Ми втрапили у скруту і сили впоратися з нею, хоч би як ми намагалися себе переконати, у нас немає. — Він на хвилинку завагався, потім продовжив: — Але є щось вагоміше за це, Алаїс. І якщо перемовини в Монпельє обернуться не на нашу користь, то, можливо, я більш не матиму нагоди... сказати тобі правду.

— Що може бути важливішим, ніж загроза війни?

— До того як я почну свою розповідь, ти маєш пообіцяти мені, що все почуте цього вечора залишиться тільки між нами.

— Ось чому ти розпитував про Гільєма?

— Частково так, — визнав батько, — хоча причина не тільки в цьому. Проте спочатку дай мені слово, що ніщо з того, що я розкажу тобі, не вийде за межі цих чотирьох стін.

— Я обіцяю тобі, — відповіла Алаїс без зайвих зволікань.

Пелетьє знову зітхнув, але цього разу Алаїс відчула в його голосі полегшення, а не стурбованість. Жереб кинуто. Він зробив свій вибір: дивитися на речі крізь призму збігу обставин.

Вона підсунулась ближче, і відблиск свічок затанцював у її карих очах.

— Ця історія, — розпочав він, — бере свій початок у стародавніх землях Єгипту кілька тисяч років тому. Це правдива історія про Грааль.