Розділ «Лабіринт»

— А коли вона буде в тебе?

Гільєма неначе прикували до місця. Він досі не наважувався повірити своїм очам, що тут стоїть Алаїс — така, якою він дуже часто уявляв її у своїх мріях, і коли прокидався, і коли засинав.

Його увагу привернув рух та блиск сталевих шоломів. Гільєм придивився пильніше. Позаду Алаїс з’явилися два вояки, які продиралися крізь густі хащі. Гільєм повернувся ліворуч, звідки чулися важкі кроки солдатів.

— Схопити їх! — звеліла Оріана.

Солдат, що стояв ближче до Саже, вхопив його за руки і міцно тримав, тимчасом як інші вибиралися з кущів. Швидко і майже блискавично Алаїс витягла свого меча й, обернувшись до напасників, устромила його у бік найближчого солдата. Той упав. Інший вояк кинувся на Алаїс із мечем. Аж іскри посипалися, коли їхні леза схрещувалися то праворуч, то ліворуч.

Стоячи трохи вище, Алаїс мала перевагу, але все-таки вона була меншою на зріст та слабшою.

Гільєм нарешті вискочив зі своєї схованки і кинувся до дружини якраз тоді, коли вона спіткнулася і втратила рівновагу. Нахилившись, солдат устромив їй в руку свого меча, Алаїс скрикнула і випустила зброю, затуляючи рану рукавичкою, щоб зупинити кровотечу. Хутровий каптур, брудний дорожній плащ зіслизнули додолу.

— Mamá! — чувся крик Бертранди.

Ґільєм подолав останні кілька кроків і прохромив своїм мечем солдатові живіт. Кров полилася тому з рота. Очі нещасного широко розплющилися від шоку, і він упав.

Ґільєм не мав часу навіть звести дух.

— Ґільєме! — закричала Алаїс. — З тилу!

Різко обернувшись, Ґільєм побачив, щодо них підбігають ще двоє солдатів. Із ревом він витяг свого меча і кинувся на них. Було чути, як лезо прорізало повітря, коли Ґільєм рубав їх навмання, безжально, спочатку одного, а потім іншого.

Він був кращим бійцем, але напасники переважали числом.

Тепер Саже поставили наколінки, один солдат стояв коло нього на варті, тримаючи ножа біля його горла, тимчасом як інший пішов допомогти захопити Ґільєма. Він проходив повз Алаїс на відстані удару. Вона швидко втрачала кров, але все-таки змогла витягти з-за поясу ножа і встромити його в ногу нападника. Той заволав, коли лезо увійшло йому в стегно аж по самісіньке руків’я.

Засліплений болем, він ударив Алаїс навідліг. Ґільєм побачив, як вона відлетіла назад і загатилася головою у скелю. Вона спробувала підвестися, але голова паморочилася, все крутилося, і ноги відмовлялися тримати її. Алаїс осіла на землю, з рани на голові текла кров.

Усе ще з кинджалом у нозі, солдат вайлувато йшов на Ґільєма, неначе розлючений ведмідь. Ґільєм відступив убік, але послизнувся на стежці, скинувши трохи каміння униз по схилу. Це дало двом іншим воякам змогу кинутися на нього і притиснути обличчям до землі.

Він відчув, як затріщали його ребра, коли солдатські чоботи вдарили по них. Він здригнувся в агонії, коли його стусонули знову. Ґільєм відчував присмак крові у роті.

Алаїс не видавала жодного звуку. Здавалося, вона зовсім не рухається. Потім він почув зойк Саже. Ґільєм підняв голову якраз тоді, коли солдат ударив Саже навскіс пласкою поверхнею меча, і той упав непритомний.

Оріана вже зникла в тунелі, забравши із собою Бертранду.

Гільєм зібрав рештки сили і з глухим риком звівся на ноги, скидаючи одного з солдатів додолу. Він схопив свого меча й увігнав його в горлянку воякові, який стояв перед ним, тимчасом як Алаїс, похитуючись, звелася на коліна й ударила ще одного солдата в ногу його власним ножем. Крик болю завмер у горлі пораненого.