Розділ «Лабіринт»

Саже посміхнувся Бертранді, щоб трохи підбадьорити її, попри безнадійність їхнього становища.

— Кинь меча, — спокійно наказала Оріана, — або я вб’ю її.

— Шкода, що я тебе не послухалася, Саже, — крикнула йому Бертранда, — але вона дала мені твою каблучку, сказавши, що ти послав її забрати мене.

— Ні, то не моя каблучка, brava[207], — відповів Саже. Він кинув меч на землю. Той з важким тряскотом упав на каміння.

— Так краще. А тепер відійди туди, щоб я тебе бачила. Досить, зупинися. — Оріана посміхнулася. — Усе зробив сам!

Саже не відповів. Оріана щільніше притисла лезо ножа до шиї Бертранди, а потім надрізала шкіру трохи нижче вуха. Бертранда зойкнула, коли цівочка крові бризнула й потекла по її шийці, ніби тоненька червона стрічка на тлі її блідої шкіри.

— Відпусти її, Оріано. Тобі ж потрібна не вона, а я.

Коли почувся голос Алаїс, здалося, що самі гори ожили.

Дух? Гільєм нічого не розумів.

Він відчув, як життя покинуло його, залишаючи всередині порожнечу і роблячи його невагомим. Гільєм навіть не наважувався поворухнутись у своїй схованці, боячись налякати привида і змусити відлетіти його. Він поглянув на Бертранду, таку схожу на свою матір, а потім униз на схил, де, якщо то була вона, стояла Алаїс. Її руки в шкіряних рукавичках були згорнуті на грудях.

— Відпусти її, Оріано.

Її слова розвіяли чари.

— Mamá[208], — крикнула Бертранда, відчайдушно простягаючи до неї рученята.

— Цього не може бути... — промовила Оріана, звузивши очі. — Ти померла. Я бачила, як ти помирала.

Саже спробував забрати Бертранду з Оріаниних рук, але він діяв надто повільно.

— Не підходь! — закричала Оріана, отямившись. Вона потягла Бертранду до входу у печеру. — Присягаюся, я вб’ю її.

— Mamá!

Алаїс ступила ще на крок ближче.

— Відпусти її, Оріано. Твоя сварка була зі мною.

— Ми з тобою не сварилися, сестро. Ти маєш Книгу Слів. Я хочу її. C’est pas difficile[209].