Розділ «Лабіринт»

Очі Саже округлились від здивування, коли він помітив візерунок на лацкані її плаща. Навіщо це Алаїс? Як він у неї з’явився? Від подиву він навіть упустив монетку на землю. Здивований хлопчик шуснув під стіл, пошукавши якусь мить, і знову підвівся, йому здавалося, що Алаїс нічого не помітила. Тож Саже полегшало, і він викинув усе зайве з думок. Натомість, розплатившись за сир, він зібрав усю свою мужність, щоб віддати Алаїс подарунок.

— У мене є для тебе дещо, — пробелькотів він, сором’язливо тицяючи їй до рук пакунок.

— Як мило! — зраділа Алаїс. — Це від Есклармонд?

— Ні, від мене.

— Який чудовий сюрприз. Можна я зараз же його розгорну?

Він кивнув на знак згоди, намагаючись виглядати серйозно, але його очі горіли нетерпінням, коли Алаїс розгортала подарунок.

— О, Саже, вони прекрасні, — промовила вона, виймаючи блискучі коричневі нитки.

— Я їх не крав, — швидко пояснив хлопчик, — це пані Марті дала мені. Думаю, вона так вчинила, щоб задобрити мене.

Він одразу ж пошкодував про сказане.

— Задобрити тебе, навіщо? — здивувалась Алаїс.

Цієї ж миті почувся крик. Неподалік якийсь чоловік показував рукою на небо. Через поселення, із заходу на схід, низько летів клин великих чорних птахів. Сонце, здавалося, сховалося за їхнім блискучим чорним пір’ям. Поблизу хтось сказав, що це знак, хоча ніхто не міг пояснити напевно, добрий чи лихий.

Саже не вірив у забобони, але сьогодні це видовище змусило його затремтіти. Здавалося, Алаїс також відчувала щось подібне, оскільки вона обійняла його за плечі й міцніше притиснула до себе.

— Що сталося? — злякано спитав він.

— Нічого, — відповіла вона, але якось занадто хутко.

Високо над ними, не зважаючи на людський світ, птахи летіли далі наміченим шляхом, доки зовсім не обернулись на темну пляму в небі.

Розділ 5

Коли Алаїс нарешті відкинула геть гнітючі думки і повернулась до Шато Комталь, там вже дзвонили полуденні дзвони Сен Назера.

Вона була виснажена й кілька разів зупинялася, піднімаючись наверх сходами, які здавалися крутішими, ніж звичайно. Вона прагнула тільки полежати й відпочити наодинці у власній кімнаті.

Алаїс здивувалась, побачивши, що двері її кімнати зачинено. Досі слуги вже мали б бути там і навіть закінчити свою роботу. Запона навколо ліжка все ще була опущена, у напівосвітленій кімнаті Алаїс помітила, що Франсуа поставив її кошик на низенькому столикові біля каміна, як вона й просила.

Вона поставила сир на нічний столик, потім підійшла до вікна, щоб відсунути віконниці. Вікна мали б бути уже давно відчиненими, щоб провітрити кімнату. Денне світло увірвалося до кімнати, висвітливши шар пилу на меблях та латки на запоні, у місцях, де тканина протерлася.