Розділ «Лабіринт»

Пані Марті розтріпала волосся Саже.

— Як ти, молодий чоловіче? Ти так виріс цими днями, що ледве тебе впізнала.

— Добре, дякую, — відповів хлопчик. Потім обернувся до чоловіка, що змотував шерсть у клубки, готові до продажу.

— Добридень, пане.

— А як Есклармонд? — поцікавилася пані Марті. — З нею також усе гаразд?

— Усе пречудово, як завше.

— Вона не змінюється, — посміхнулася жінка.

— Ну й добре.

Саже всівся долі біля її ніг, схрестивши ноги і споглядаючи мотальне колесо, що крутилося без упину.

— Пані Марті, — звернувся хлопець перегодом, — а чому ви не приходите більше до нас молитися?

Її чоловік припинив свою роботу й обмінявся з дружиною збентеженими поглядами.

— Ти знаєш, — промовила пані Марті, не дивлячись на Саже, — ми такі заклопотані цими днями. Важко знайти час поїхати до Каркассони тоді, коли хочеться.

Вона поправила пряжу і знову взялася до роботи. Звук намотування нитки заповнив тишу, що запала між ними.

— Бабуся сумує за вами.

— Я також сумую за нею, але друзі не можуть завше бути разом.

Саже насупився.

— Але чому тоді...

Пан Марті раптом поплескав його по плечу.

— Не розмовляй так голосно, — промовив він тихо. — Ці слова краще тримати при собі.

— Що краще тримати при собі? — спитав Саже, не розуміючи. — Я ж тільки хотів...