Розділ «Лабіринт»

Алаїс підійшла до ліжка і відкинула завісу.

На її подив, Гільєм ще спав так само міцно, як і тоді, коли вона покинула його на світанку. Від подиву вона навіть рота роззявила. Її чоловік виглядав уві сні таким неперевершеним, таким гарним. Навіть Оріана, яка намагалася всіх обмовити, відзначила, що Гільєм є одним з найвродливіших рицарів віконта Тренкавеля.

Алаїс присіла на ліжко поряд із чоловіком і торкнулася пальчиками його золотавої шкіри. Потім відчувши, як її опановує доти нечувана сміливість, узяла дрібку м’якого, вологого сиру і нанесла його на губи чоловіка. Гільєм щось пробурмотів і перевернувся під ковдрою. Він навіть не розплющив очей, але легенько усміхнувся і простягнув до неї руки.

Алаїс затамувала подих. Здавалося, повітря навколо неї затремтіло від передчуття обіцяної втіхи, коли чоловік притяг її до себе на ліжко.

Аж раптом пролунали важкі кроки у коридорі й чари вмить розвіялися. Чийсь знайомий голос розлючено кликав Ґільєма. Алаїс схопилася з ліжка, нажахана тим, що батько може застукати їх за такою інтимною справою. Гільєм одразу ж широко розплющив очі, якраз у той момент, коли двері рвучко відчинилися і до кімнати зайшов Пелетьє, а за ним — Франсуа.

— Ти спізнився, Дюма, — прогримів він, хапаючи плащ із найближчого стільця й кидаючи його своєму зятеві просто на голову.

— Уставай. Решта вже зібралися у Великій залі й чекають на тебе.

Гільєм одразу ж зіскочив із ліжка.

— У залі?

— Віконт Тренкавель скликає своїх рицарів, а ти все ще вилежуєшся. Ти що, гадаєш, це забавки? — Пелетьє ніби нависав над Ґільємом. — Ну, що скажеш на своє виправдання?

Раптом у віддаленому кутку біля ліжка він помітив доньку. Його обличчя одразу стало ніжнішим:

— Вибач мені, Filha[16]. Я не бачив тебе. Ти почуваєшся краще?

Вона вклонилася:

— Дякую, Messire, я почуваюся досить добре.

— Почуваєшся краще? — перепитав спантеличений Гільєм. — Тобі було зле? Щось трапилося?

— Підводься! — заволав Пелетьє, знову глянувши на ліжко. — Матимеш стільки часу, скільки я спускатимуся сходами та перетинатиму подвір’я, Дюма. Якщо доти ти не з’явишся у Великій залі, тим гірше буде для тебе.

Не промовивши більше ні слова, начальник фортеці крутнувся на підборах і покинув кімнату так само швидко, як і прийшов.

У нестерпній тиші, що запанувала потому, Алаїс ніби приросла до місця. Її пік сором, хоча вона не могла сказати, за кого їй було ніяково — за себе чи за чоловіка.

Ґільєм вибухнув гнівом:

— Як він сміє вриватися сюди, неначе він мій господар? Ким він себе уявляє? — він люто скинув рядна на підлогу та зіскочив з ліжка.