Розділ «Лабіринт»

— Я не злякався, — спалахнув Саже. Вказавши на дівчаток, що сховалися за мамою, він додав: — А от вони перестрашилися. Ти повинен слідкувати за тим, що робиш.

— Яке тобі діло, га?

— Я просто кажу, що ти маєш пильнувати краще.

Хлопець підійшов ближче, розмахуючи своєю палицею перед обличчям Саже.

— І хто ж мене змусить до цього? Ти?

Хлопець був на цілу голову вищим за Саже. Його шкіра була вкрита синцями та червоними шрамами. Саже відійшов убік і здійняв руки.

— Я сказав, хто змусить мене це робити? — повторив хлопчак.

Після погроз він, без сумніву, збирався дати волю кулакам, якби не старий п’яниця, що дрімав коло муру й саме прокинувся та почав верещати, щоб вони замовкли і дали йому спокій. Скориставшись нагодою, Саже втік.

Сонце вже зійшло над найвищими дахами будинків, заливаючи вулиці світлом та виблискуючи на підкові, що висіла над дверима кузні. Саже зупинився і заглянув усередину, ще з порога відчуваючи на своєму обличчі спеку від горна.

Навколо кузні чекало багато людей, а також кілька молодих зброєносців, що тримали шоломи, щити та кольчуги своїх господарів. Усі ці люди потребували уваги. Хлопець припустив, що місцевий коваль по вуха завалений роботою.

Саже не походив зі знатного роду, не мав благородної крові, щоб стати чиїмось учнем, але це не заважало йому мріяти про те, що колись він таки стане рицарем. Він посміхнувся одному чи двом хлопцям свого віку, але вони дивилися просто повз нього, як це робили і робитимуть завше.

Саже повернувся і пішов геть.

Більшість торговців постійно приїздили на ярмарок і вже розклали свій крам на звичних місцях. Щойно ступивши на торжище, Саже одразу відчув запах гарячого жиру. Він на мить зупинився біля ятки, де чоловік смажив млинці, перевертаючи їх на розпеченій пательні. Пахощі густого бобового супу та теплого хліба, виготовленого з ячменю і пшениці, пробудили в Саже апетит. Не зупиняючись, він проминув також ятку, де продавали пряжки та горщики, вовняний одяг, вичинену й не вичинену шкіру, водночас місцеві товари та екзотичніші пояси й гаманці з Кордови та навіть із дуже далеких країв. Він призупинився біля ятки, на якій продавалися ножиці для підстригання овець та ножі, а потім повернув за ріг, де в загонах стояла сила-силенна живих тварин. Там завше було багато курей і кролів у дерев’яних клітках, деколи продавали жайворонків та корольків, які співали й висвистували. Саже найдужче любив кроликів, у хутрі яких змішувалися всі кольори: брунатний, чорний та білий.

Саже проходив повз ятки, з яких торгували зерном, сіллю, білим м’ясом, пивом із бочок і вином, аж доки не опинився перед яткою з травами та екзотичними прянощами. Біля столу стояв крамар. Хлопець досі не бачив таких високих і таких темношкірих чоловіків. Торговець був одягнений у довгу блискучу блакитну мантію, блискучий блакитний тюрбан та червоні, розшиті золотом пантофлі. Його шкіра була навіть чорнішою, ніж у циган, що мандрували з Наварри й Арагону через гори. Саже подумав, що то, мабуть, сарацин, хоча й досі не зустрічав жодного.

Крамар розклав свій товар на показ по колу: зелені, жовті, руді, коричневі, червоні й охристі спеції. Попереду лежали розмарин, петрушка, часник, календула та лаванда, а далі — дорожчі приправи, як-от кардамон, мускатний горіх і шафран. Саже не розпізнав більше жодного зілля, але з нетерпінням чекав нагоди розповісти бабусі про все, що він бачив.

Він спробував підступитися ближче, щоб краще розгледіти приправи, аж раптом сарацин гримнув, і голос його був схожий на удар грому. Його важка темна рука схопила худенький зап’ясток злодюжки, що намагався витягти монетку з вишитого гаманця, який звисав на покрученому червоному мотузочку на поясі сарацина. Чоловік схопив хлопця за голову та штовхнув його назад, до жінки, яка почала було репетувати. Одразу ж збігся натовп.

Саже тихцем вислизнув звідти. Він не хотів ускочити в халепу.

Хлопчик забрів на майдан, де стояла таверна Святого Іоанна Євангеліста. Оскільки він не мав із собою грошей, йому спало на думку виконати якесь доручення в обмін на кухоль пива. Потім він почув, як хтось його покликав.

Повернувшись, Саже помітив одну з подруг своєї бабусі, пані Марті, яка сиділа зі своїм чоловіком біля ятки, махаючи рукою, щоб привернути його увагу. Жінка була ткалею, а її чоловік чесальником. Найчастіше їх можна було знайти на тому ж самому місці — там, де вони чесали, намотували та готували вовну й нитки.

Саже помахав їм у відповідь. Як й Есклармонд, пані Марті сповідувала нову релігію. Її чоловік, пан Марті, не був віруючим, одначе приходив разом із дружиною до будинку Есклармонд, щоб послухати проповіді «добрих людей».