Розділ «Лабіринт»

— Ми чули, Саже, — сказав пан Марті, глянувши через плече, — весь базар чув. А тепер жодного слова більше про молитви, гаразд?

Спантеличений тим, що через нього так розсердився пан Марті, Саже звівся на ноги. Пані Марті повернулась до чоловіка. Здавалося, вони забули про нього.

— Ти повівся надто грубо з ним, Роже, — прошипіла вона, — він же лише маленький хлопчик.

— Досить бодай однієї людини з довгим язиком, і ми пропали. Не можна так ризикувати. Якщо люди думатимуть, що ми пов’язані з єретиками...

— Та невже? — вона вишкірилася. — Він же тільки дитя!

— Не хлопчик, а Есклармонд. Усі знають, хто вона. І якщо стане відомо, що ми ходимо молитися в її дім, нас теж звинуватять у відданості вченню «добрих людей» і будуть переслідувати.

— То ми відмовляємося від своїх друзів просто через те, що ти почув кілька страшних оповідок?

Пан Марті, притишивши голос, відповів:

— Я тільки кажу, що ми маємо бути обережними. Ти ж знаєш, про що подейкують люди. Що військо вже йде, щоб винищити єретиків.

— Вони плещуть про це вже роками. Ти надто близько приймаєш чутки до серця. Що ж до панських легатів, то ці «божі люди» валандалися по селах протягом років, а потім спивалися і вмирали, так нічого не змінивши. Нехай єпископи розбираються між собою, а нам усім дадуть жити своїм життям.

Із цими словами пані Марті відвернулась.

— Не звертай уваги, — сказала вона, поклавши руку на плече Саже, — ти не зробив нічого поганого.

Саже дивився собі під ноги, не бажаючи, щоб вона бачила його сліз.

Пані Марті тим часом говорила з ним неприродно веселим голосом.

— Слухай, ти якось казав, що хотів би придбати подарунок для Алаїс? Гляньмо, що можна тут вибрати?

Саже кивнув. Він знав, що жінка просто хотіла підбадьорити його, але заплутався і почувався спантеличеним.

— У мене зовсім немає грошей, — пробурмотів він.

— Не хвилюйся про це. Я впевнена, ми зможемо знайти щось у мене. Так, подивімося сюди, — пані Марті пробіглася пальцями по різнокольоровому ряду ниток. — Як тобі ці? Як гадаєш, їй сподобається? Вони ідеально пасують до її очей.

Саже торкнувся до мідно-коричневих ниток.

— Я не впевнений, — відповів він.