Розділ «Лабіринт»

— Обов’язок кличе, — саркастично вимовив він. — Не можна змушувати чекати великого начальника Пелетьє.

Алаїс боялася, що будь-які її слова розсердять Гільєма ще дужче. Вона хотіла розповісти йому по пригоду біля річки, просто хоча б для того, щоб відволікти його увагу, але ж вона дала батькові слово, що не говоритиме про це ні з ким.

Ґільєм вже почав одягатися, повернувшись до неї спиною. Його рамена були напружені, коли він натягував своє вбрання та застібав пасок.

— Може, є якісь новини... — почала Алаїс.

— Це не пояснення, — відрубав він, — мені ніхто не повідомив.

— Я... — Алаїс почала й знову замовкла. Що тут сказати?

Вона підняла плащ із ліжка й простягла його Ґільємові.

— Ти надовго? — спитала вона тихо.

— Оскільки я не знаю, навіщо нас скликано на Раду в найважливішому місці, то як можу сказати? — відповів їй чоловік, усе ще гніваючись.

Здавалося, тієї миті його поганий настрій розвіявся. Зникла напруга в його плечах, і Гільєм повернув до дружини злагідніле обличчя.

— Пробач мені, Алаїс, ти не можеш відповідати за поведінку свого батька.

Він торкнувся її підборіддя.

— Ходи-но сюди й допоможи мені.

Гільєм нахилився, щоб Алаїс було легше дістатися застібки. Але навіть тоді вона мусила стати навшпиньки, щоб застібнути круглу срібно-мідну пряжку на його плечі.

— Дякую, моє серденько, — промовив він згодом. — Гаразд, з’ясуймо, що це означає, може, й нічого важливого.

— Коли ми поверталися до поселення сьогодні вранці, то бачили прибулого посланця, — не подумавши, сказала Алаїс.

Вона одразу ж пошкодувала про свої слова. Тепер Гільєм точно запитає її, де вона була так рано та ще й з батьком, але його увагу було прикуто до меча, якого він витягував з-під ліжка, тож він навіть не підвів голови.

Коли він засунув меч у піхви, Алаїс здригнулася від різкого металевого звуку. Саме цей звук виразніше за всі інші давав їй зрозуміти, що Гільєм покидає її заради свого чоловічого світу.

Гільєм обернувся, його плащ зачепився за дерев’яну тацю для сиру, що все ще ненадійно стояв на краєчку нічного столика. Сир, перекинувшись, із грюкотом упав на кам’яну підлогу.

— Не переймайся, — швидко сказала Алаїс, не бажаючи накликати ще більший гнів батька, якщо Гільєм затримається довше. — Слуги приберуть. Ти йди. Повернешся, коли зможеш.