Розділ «Лабіринт»

— Що відбувається? — грізно запитала вона. — Сперечаєтеся, неначе хлопчиська. Франсуа-Батист! Уїльям!

— Rien, maman. Je lui demandais...[153]

Уїл виглядав приголомшеним, ніби він тільки-но зрозумів, хто зайшов до кімнати разом із Франсуа.

— Марі-Сесіль! Я й гадки не мав, що... — він запнувся. — Я не чекав, що ти приїдеш так хутко.

Жінка підійшла ближче, й Еліс змогла її розгледіти.

Цього не може бути!

Сьогодні вона була вбрана більш офіційно, ніж того разу, коли Еліс бачила її у світло-коричневій спідниці до колін та жакеті в тон. Її волосся було розпущене, а не зав’язане шарфом.

Однак Еліс не могла помилитися. Це та сама жінка, яку вона бачила вчора біля готелю «Ля Сіте» в Каркассоні, Марі-Сесіль де л’Орадор.

Потім Еліс перевела погляд з матері на сина. Вони дуже схожі між собою: той-таки профіль, та сама владність. Тепер їй стала зрозумілою причина ревнощів Франсуа-Батиста й ворожнечі між ним та Уїлом.

— Проте, загалом, мій син має рацію, — нарешті промовила Марі-Сесіль, — що ти тут робиш?

— Я був... я просто шукав щось почитати. Мені було так... самотньо без тебе.

Еліс здригнулася. Його голос звучав не надто переконливо.

— Самотньо? — перепитала вона. — Твоє обличчя виражає геть зовсім інше, Уїле.

Із цими словами Марі-Сесіль нахилилась і поцілувала Уїла в губи. Еліс відчула, як кімнату наповнило відчуття незручності. Це було щось надто особисте. Еліс помітила, що Уїл стиснув кулаки.

«Він не хоче, щоб я це бачила», — збагнула дівчина.

Така бентежлива думка в одну мить пішла з її голови так хутко, як прийшла.

Марі-Сесіль відпустила його, а на її обличчі промайнуло задоволення.

— З тобою, Уїле, ми зустрінемося пізніше. А зараз, на жаль, нам із Франсуа-Батистом треба обговорити невелику справу. Desolée[154]. Тож, з твого дозволу...

— Тут?

«Надто швидко й занадто очевидно», — подумала Еліс.