Розділ «Лабіринт»

Хлопець узяв слухавку:

— Так?

Еліс ледве дихала, боячись себе виказати.

— Oui, je comprends. Attends[161], — Франсуа прикрив слухавку рукою, — це О’Доннел. Вона каже, що має Книгу.

— Запитай, чому її так довго не було на зв’язку.

Франсуа-Батист кивнув.

— Де ви були з понеділка? — він послухав відповідь. — Ще хтось знає, що вона у вас? — знову пауза. — Ok. A vingt-deux heures. Demain soir[162].

Нарешті він поклав слухавку.

— Ти певен, що це вона?

— Голос був її. Вона ж знає домовленість.

— Він, мабуть, підслуховував.

— Що ти маєш на увазі? — невпевнено відповів Франсуа-Батист. — Хто?

— Невже треба кричати про це вголос? Оті, звичайно ж.

— Я...

— Шелаг О’Доннел була відсутня кілька днів. Щойно я щасливо добулася до Шартра, О’Доннел з’явилася знову! Спочатку каблучка. Потім Книга.

Франсуа-Батист утратив над собою контроль.

— Але ж ти тільки нещодавно захищала його! — закричав він. — Звинувачуючи мене в тому, що я роблю висновки надто швидко. Якщо ти знала, що він грає проти нас, то чому не сказала, замість убирати мене дурнем? Ба більше, чому ти не зупинила його? Ти хоч колись сама цікавилася, навіщо йому так потрібні ці Книги? Що він збирається з ними робити? Продати їх на аукціоні тому, хто запропонує найвищу ціну?

— Я добре знаю, навіщо йому Книги, — холодно промовила Марі-Сесіль.

— Чому ти завжди так чиниш? Ти постійно принижуєш мене.

— Розмову закінчено, — перервала Франсуа матір, — ми від’їжджаємо завтра вранці. Ми приїдемо задовго до вашої зустрічі з О’Доннел, і я матиму час приготуватися. Церемонія почнеться опівночі, як і було заплановано.