Розділ «Лабіринт»

— Ти робиш висновки, ґрунтуючись на мізерній кількості фактів, — відповіла Еліс.

Уїл опустив край гобелена і попрямував до кімнати на протилежному боці холу. Повагавшись якусь мить, Еліс також рушила за ним.

— Що ти робиш? — прошепотіла вона, коли Уїл відчинив двері.

Вхід до бібліотеки був неначе поверненням назад у часі. Кімната мала офіційний вигляд й атмосферу чоловічого клубу. Віконниці було прикрито, і на підлогу падали промені жовтуватого світла, немов смуги золотавого одягу. У повітрі розливалося відчуття стабільності, запах давнини та поліролю.

Книжкові полиці стояли вздовж трьох стін аж під саму стелю, для зручності тут були пересувні драбини, що давали змогу діставати книги з найвищих полиць. Уїл добре знав, куди йти. Бібліотека мала цілий відділ книжок, присвячених Шартру, томики фотографій стояли поруч із серйознішими дослідженнями з архітектури та суспільної історії.

Стурбовано поглядаючи на двері, Еліс побачила, що Уїл дістав книгу із сімейним гербом, витісненим на палітурці, й поніс її до столу. Еліс дивилася Уїлові через плече, коли він гортав сторінки. Глянцеві світлини, старі мапи Шартра, рядки тексту та малюнки, виконані чорнилом, — усе миготіло, доки Уїл не знайшов те, що шукав.

— Що це?

— Книжки про будинок сім’ї де л’Орадор. Цей будинок, — промовив він. — Родина мешкає тут вже кілька сотень років відтоді, як споруду звели.

Уїл погортав ще трохи, доки не знайшов потрібної сторінки.

— Ось, — нарешті промовив він, перевертаючи книгу так, щоб Еліс могла нормально її роздивитися, — це він?

В Еліс аж дух перехопило.

— О Боже, — тільки й прошепотіла вона.

Перед нею був досконалий малюнок її лабіринту.

Вони обоє аж підскочили, раптом почувши грюкіт вхідних дверей.

— Уїле, двері! Ми залишили їх відчиненими!

Еліс чула приглушені голоси в холі — чоловічий та жіночий.

— Вони йдуть сюди, — ледве видихнула Еліс.

Уїл вклав книжку їй до рук.

— Швидше, — прошепотів він, вказуючи на величезну тримісну софу, що стояла під вікном. — Дозволь мені все владнати.

Еліс схопила свою сумку, підбігла до софи й забилася в щілину між нею та стіною. Насичений запах потертої шкіри, сигаретного диму і пилу лоскотав їй ніс. Еліс почула, як Уїл замкнув книжкову шафу, а потім зупинився десь посеред кімнати саме тієї миті, коли двері бібліотеки зі скрипом відчинилися.