Розділ «Лабіринт»

— Ти хочеш, щоб з нею зустрівся я? — перепитав син, не вірячи власним вухам.

— Це ж очевидно, — відповіла вона. Вперше за довгий час у її голосі почулися бодай якісь емоції. — Мені потрібна Книга, Франсуа-Батист.

— Але якщо в нього немає Книги?

— Не думаю, щоб Оті так переймався, якби в нього її не було.

Еліс почула, як Франсуа перетнув кімнату і відчинив двері.

— А як щодо нього? — знову озвався син дещо роздратовано. — Ти не можеш залишити його тут, щоб...

— Залиш Уїла мені. Хай це тебе не турбує..

Уїл ховався у шафі, яка стояла у кухонному переході.

Шафа була захаращена всіляким мотлохом і пахла шкіряними пальтами, старими чобітьми та вощеними жакетами, але це було єдине місце, з якого Уїл міг добре спостерігати за бібліотекою і дверима до кабінету. Він бачив, як Франсуа-Батист вийшов із книгозбірні першим і рушив до кабінету, за кілька хвилин потому вийшла і Марі-Сесіль. Зачекавши, поки зачиняться важкі двері, Уїл одразу ж залишив свою схованку й побіг через хол до бібліотеки.

— Еліс, — прошепотів він, — мерщій! Маємо час, щоб вивести тебе звідси. Прозвучало тихе шурхотіння, й Еліс вилізла з-за софи.

— Мені шкода, — промовив Уїл, — це моя провина. З тобою усе гаразд?

Еліс кивнула, хоча була бліда як смерть.

Уїл узяв її за руку, але Еліс відмовилася йти з ним.

— До чого це усе, Уїле? Ти тут живеш. Ти знаєш цих людей, але готовий кинути все, щоб допомогти незнайомці. Це ж нісенітниця.

Уїл хотів сказати, що для нього вона не є незнайомкою, але стримався.

— Я...

Він не знав, що відповісти. Здавалося, кімната зникла. Зараз Уїл бачив лишень обличчя Еліс, що мало форму серця, та її рішучі очі, які, далебі, дивилися йому прямісінько в душу.

— Чому ти не сказав мені, що ти... ви з нею...? Що ти мешкаєш тут.

Уїл не міг витримати її погляду. Еліс пильно дивилася на нього ще трохи, потім швидко вийшла з бібліотеки в хол, залишивши його позаду.

— Що ти збираєшся робити тепер? — безнадійно запитав Уїл.