Розділ «Лабіринт»

— Qu’est-ce que vous faitez là?[151] — пролунав молодий чоловічий голос.

Трохи схиливши голову, Еліс могла бачити постаті двох чоловіків, що віддзеркалювалися у скляних дверцятах столика. Прибулець був молодим і високим, приблизно такої самої статури, як Уїл, хоча дещо незграбніший. Він мав кучеряве чорне волосся, високе чоло та аристократичний ніс. Еліс насупилася. Молодий чоловік нагадував їй когось.

— Привіт, Франсуа-Батист, — відповів Уїл. На думку Еліс, його голос звучав фальшиво, неприродно радісно.

— Якого дідька ти тут робиш? — повторив Франсуа англійською.

Уїл вказав на журнал, який щойно взяв зі столу.

— Просто зайшов, щоб знайти почитати щось.

Франсуа-Батист пробігся очима по назві й розсміявся:

— Здається, це не твоє.

— Ти здивований?

Хлопець підступив на кілька кроків.

— Ти не протримаєшся тут довго, — промовив він тихо, але різко, — вона знудиться з тобою й викине геть, як і решту. Ти ж навіть не знав, що вона поїхала з міста, чи не так?

— Усе, що відбувається між нею та мною, зовсім тебе не стосується, тож якщо не заперечуєш...

Франсуа-Батист підійшов і став навпроти нього...

— Поспішаєш?

— Не тисни на мене, Франсуа-Батист, я тебе попереджую.

Хлопець поклав руку Уїлові на груди, щоб зупинити його, але Уїл скинув її.

— Не торкайся мене!

— Або що ти зробиш?

— Ça suffit[152].

Обидва чоловіки одразу ж обернулися на цей голос. Еліс також напружилася, воліючи краще розгледіти, проте жінка ще не підійшла досить близько, щоб її можна було добре роздивитися.