Розділ «Лабіринт»

— Ти маєш поговорити з інспектором Нубелем, — настійливо промовила Жанна.

— А що, коли він також працює на них? Занадто великий ризик.

Різкий свист гудка прорізав тишу станції. Вони обоє повернулися у той бік, де гули рейки й звідки прибував потяг. Розмову було скінчено.

— Я не хочу залишати тебе тут самого, Одріку.

— Знаю, — відповів Беяр, подаючи їй руку, щоб допомогти зайти в потяг. — Утім, саме так це, здається, має закінчитися.

— Закінчитися?

Жанна відчинила вікно і торкнулася руки свого друга.

— Будь ласка, бережи себе. Не ризикуй собою надто.

Усі важкі двері вздовж платформи зачинились, і потяг рушив уперед, спочатку повільно, потім дедалі швидше, аж поки взагалі не зник у згинах гір.

Розділ 53

Шелаг відчувала, що в кімнаті є ще хтось.

Їй було важко підвести голову: вона почувалася недобре. Її рот був сухим, а потилиця гуділа так, неначе величезна кількість зібраних разом кондиціонерів. Шелаг навіть не могла поворухнутись. Їй знадобилося кілька секунд, щоб усвідомити, що вона тепер сидить на стільці, руки їй міцно зв’язано за спиною, а ноги припнуто до дерев’яних ніжок.

Почувся ледве вловимий рух, мостини зарипіли, неначе хтось поворушився.

— Хто тут?

Її долоні стали вогкими від страху. Цівочка поту стекла вниз попереком. Шелаг зробила над собою зусилля, щоб розплющити очі, але все ще нічого не бачила. Дівчина панікувала, крутила головою, кліпала очима, намагалася повернути собі здатність бачити, поки не зрозуміла, що в неї на обличчі капюшон. Він тхнув землею і пліснявою.

Чи вона ще досі у тій стайні? Шелаг пам’ятала голку, несподівану та раптову ін’єкцію. Це, мабуть, був той самий чоловік, що приносив їй їжу. Чи прийде хтось урятувати її? Невже ні?

— Хто тут? — спитала вона пошепки. Ніхто не відповів, хоча Шелаг відчувала поруч чиюсь присутність. Повітря було сповнене запаху кремів після гоління та сигарет. — Чого ви хочете?

Двері відчинилися. Почулися кроки. Шелаг одразу відчула, що щось змінилось. Інстинкт самозбереження дався взнаки, і якусь мить вона намагалася звільнитись. Але мотузка затягувалася тільки щільніше, ще дужче тиснучи на плечі і змушуючи їх ще сильніше боліти.

Двері зачинилися з грізним, важким стуком.

Шелаг застигла на місці. На якусь мить у кімнаті запала тиша, потім вона відчула, що хтось наближається до неї. Шелаг втиснулась у спинку стільця. Прибулець зупинився якраз навпроти неї. Усе її тіло заклякло, неначе їй під шкіру встромили тисячі невидимих дротиків. Мовби звір, що кружляє навколо своєї здобичі, чоловік кілька разів обійшов стілець, де сиділа Шелаг, а потім важко опустив руки на плечі своїй жертві.