Розділ «Лабіринт»

— Тобі дуже пощастило, — знову сказав Пелетьє, не бажаючи просто так завершити цю справу, — пощастило, але ти зробила величезну дурницю. Тебе ж могли вбити. Я все ще не можу повірити...

— Ти збирався розказати їй, як ми познайомилися, Бертране, — тихо нагадав Симеон, — дзвони вже не дзвонять, мабуть, рада почалася і в нас обмаль часу.

— Гаразд, гаразд. Зрештою, якщо ви обоє цього хочете.

Алаїс перезирнулася із Симеоном і промовила:

— Тату, Симеон носить таку ж каблучку, як і ти.

Пелетьє нарешті посміхнувся.

— Симеон був прийнятий Харифом у Святій землі так само, як і я, хоча й трохи раніше, але наші шляхи не перетиналися. Коли посилилася загроза з боку армії Саладдіна, Хариф відіслав Симеона назад до його рідного міста Шартра. Я поїхав туди кількома місяцями пізніше, взявши з собою три пергаменти. Уся подорож забрала в мене більше року, але коли я, нарешті, приїхав до Шартра, Симеон уже чекав на мене, як і обіцяв Хариф.

Спогади змусили Пелетьє знову посміхнутись:

— Як я ненавидів холодний вологий Шартр після теплого й світлого Єрусалима! Це було дуже гнітюче та всіма забуте місце. Але ми із Симеоном зрозуміли один одного від самого початку. Симеон мав завдання переплести пергаменти в три окремі томи. Доки він трудився над Книгами, я насолоджувався його знаннями, його мудрістю, його гарним почуттям гумору.

— Облиш, Бертране, — пробурмотів Симеон, хоча Алаїс відчувала, що йому сподобався комплімент.

— Щодо Симеона, — тим часом вів далі Пелетьє, — ти маєш запитати його сама, що він знайшов у некультурному й неписьменному солдатові. Цього я не знаю.

— Ти хотів учитися, друже мій, хотів слухати, — стиха промовив Симеон. — Це вирізняло тебе серед інших християн.

— Я завше знав, що Книги слід розділити, — раптом сказав Пелетьє. — Щойно Симеон завершив роботу, я отримав послання від Харифа, де йшлося про те, що мені слід повернутися до місця свого народження, де на мене чекає посада начальника фортеці у володіннях нового віконта Тренкавеля. Озираючись у минуле, нині дивуюся: чому я ніколи не цікавився, що станеться з двома іншими Книгами. Гадаю, одна з них залишилася у Симеона, хоча я не був до кінця упевнений у цьому. А третя? Я ніколи навіть не запитував. Нині мені соромно за свій тодішній брак цікавості. Одначе тоді я просто взяв довірену мені Книгу й поїхав на південь.

— Це не повинно бентежити тебе, — заговорив Симеон, — ти просто вчинив так, як тебе просили, заради своєї віри та спокою серця.

— Раніше, поки твоя поява не змусила мене забути про решту, ми розмовляли саме про Книги, Алаїс.

Симеон чемно кашлянув.

— Про Книгу, — уточнив він, — у мене є тільки одна Книга.

— Що? — різко перепитав Пелетьє. — Але лист Харифа... я так зрозумів, що досі в тебе мають бути обидві Книги! Або ж ти принаймні знаєш, де можна знайти кожну з них!

Симеон похитав головою.

— Колись я знав, але тепер, після стількох років, ні. Книга Чисел тут. А стосовно іншої, маю зізнатися, я гадав, що ти щось знаєш і поділишся цим знанням зі мною.