Розділ «Лабіринт»

Двоє чоловіків перезирнулися, й Пелетьє взяв Книгу з простягненої Симеонової руки і заховав її під плащем.

— У своєму листі Хариф згадує про сестру, що живе у Каркассоні, — промовив Симеон.

— Вона, мабуть, просто друг Noublesso — це моя інтерпретація його слів. Не можу повірити, що він мав на увазі більше, — кивнув Пелетьє.

— Та жінка приходила, щоб забрати у мене другу Книгу, Бертране, — тихо відповів Симеон, — як і ти тепер, маю зізнатися, що я гадав, ніби вона не більше ніж кур’єр, але після твого листа...

Пелетьє відкинув припущення помахом руки.

— Не можу повірити, що за будь-яких обставин Хариф призначив би охоронцем жінку. Він би так не ризикував.

Симеон знизав плечима.

— Ми повинні припустити таку можливість.

— Гаразд, а що це за жінка? — нетерпляче запитав Пелетьє. — Та, якій можна було б довірити таку цінну річ?

Симеон знову похитав головою.

— Кажучи правду, мені так не здалося. Вона не має високого походження, хоча й не належить до найнижчого прошарку суспільства. Вона вже вийшла з тих літ, коли народжують дітей, хоча з нею була дитина. Вона подорожувала до Каркассони через Сервіан, її рідне містечко.

Алаїс одразу ж сіла прямо.

— Замало інформації, — поскаржився Бертран. — Вона не назвала тобі своє ім’я?

— Ні, я й не питав, оскільки при ній був лист від Харифа. Я дав їй хліба, сиру, фруктів на дорогу, а потім вона пішла.

Вони вже збиралися вийти з будинку на вулицю.

— Мені не хочеться залишати вас самого, — раптом сказала Алаїс, переповнившись страхом за Симеона.

Той тільки посміхнувся.

— Зі мною усе буде гаразд, дитино. Естер спакує ті речі, які я забажаю взяти до Каркассони. Я подорожуватиму анонімно у натовпі. Так буде безпечніше для нас усіх.

Пелетьє кивнув на ці слова.

— Юдейський квартал лежить біля річки на сході Каркассони, неподалік від Сен-Вінсена. Надійшли мені звістку, коли прибудеш.