Розділ «Лабіринт»

Пелетьє розтулив рот, аби щось сказати, але одразу ж передумав.

— Ця війна, — вів далі Симеон, — не наша справа, незважаючи на твій обов’язок перед віконтом Тренкавелем. У тебе і мене є вище завдання. Ми поєднані клятвами. Це саме те, що зараз має керувати нашими діями та надихати нас на рішення, — Симеон поплескав Пелетьє по плечу, — тому, мій дорогий друже, притримай свій гнів і меч для тих битв, що їх ти в змозі виграти.

— Як ти здогадався? Ти щось чув? — нарешті озвався Бертран Пелетьє.

Симеон гмикнув.

— Те, що ти є прибічником нової церкви? Ні-ні, я нічого не чув про це. Якщо Бог дасть, ми поговоримо про це пізніше, але не зараз. Я б справді хотів довше побалакати з тобою про богословські питання, одначе маємо нагальніші справи, яким слід дати раду.

Розмова урвалася, бо до кімнати ввійшла служниця з тацею із гарячим м’ятним чаєм та солодким печивом. Жінка поставила тацю перед ними на столі, а потім сіла в кутку кімнати на ослінчику.

— Не турбуйся, Бертране, — сказав Симеон, спостерігши, що Пелетьє переймається тим, що їхню розмову почує хтось іще, — Естер приїхала зі мною з Шартра. Вона розмовляє тільки єврейською і знає лише кілька слів французькою. Вона зовсім не зрозуміє твоєї мови.

— Дуже добре, — з полегкістю промовив Пелетьє, витягуючи з кишені лист від Харифа і віддаючи його Симеонові.

— Я отримав схожий лист у Шовоті приблизно місяць тому, — промовив Симеон, завершивши читати лист. — У ньому також було попередження, щоб я чекав на тебе, хоча, мушу зізнатися, ти не надто поспішав.

Пелетьє згорнув лист і поклав до кишені.

— Значить, Книги все ще в твоїх володіннях, Симеоне? Тут, у цьому будинку? Нам слід забрати їх...

Раптом їхню спокійну бесіду і тишу в кімнаті порушив настирний стукіт у двері. Естер негайно зірвалася на ноги, її мигдалеподібні очі виражали тривогу. За вказівкою Симеона жінка хутко вийшла в коридор.

— Ти все ще володієш Книгами? — перепитав Пелетьє, але тепер уже злякано. Симеонів вираз обличчя змусив начальника фортеці занепокоїтися. — Книги не втрачено?

— Ні, не втрачено, друже, — почав пояснювати Симеон, одначе тут з’явилася Естер:

— Господарю, там якась пані просить її прийняти.

Слова єврейскою мовою злітали надто швидко з уст жінки, тож старі вуха Пелетьє не могли їх розібрати.

— Яка саме пані?

Естер покрутила головою.

— Я не знаю, пане. Вона каже, що їй конче треба побачитися з вашим гостем, начальником фортеці Пелетьє.

Усі разом обернулися, почувши кроки у коридорі.