Розділ «Лабіринт»

— Мені здавалося це наймудрішим рішенням...

— Наймудрішим, — вибухнув батько, — з поміж чого?

Симеон аж прицмокнув.

— Усе той самий гарячий норов, Бертране?

Алаїс приховала усмішку й поклала свою ручку поверх батькової руки.

— Paire[92], — терпляче сказала дівчина, — ти ж бачиш, що я жива й здорова. Нічого не сталося.

Пелетьє глянув на її пошкрябані руки. Алаїс швидко заховала їх під плащем.

— Нічого страшного, це просто легкий поріз.

— Ти була озброєна?

— Звичайно ж, — кивнула донька.

— Тоді де зброя?

— Я гадала, не варто йти вулицями Без’єра озброєною.

Алаїс подивилася на батька невинними очима.

— Досить розумно, — пробурмотів Пелетьє собі під ніс. — І нічого лихого більше не сталося? Тебе не поранено?

Їй боліло розбите плече, проте Алаїс спокійно зустрілася з батьковим поглядом.

— Усе гаразд, — легко збрехала вона.

Батько насупився, хоча й виглядав дещо заспокоєним.

— Як ти дізналася, що ми тут?

— Я довідалася про це від Ам’єля де Курсана, сина сеньйора, який від своїх щедрот надав мені ще й кортеж.

— Його добре знають у цих краях, — додав Симеон.