Розділ 30 У ПІДГОТОВЧОМУ КЛАСІ

— Тепер мені вчитися буде ще цікавіше, — радісно сказала Енн, — бо в мене з’явилася мета в житті. Пан Аллан говорить, що треба неодмінно мати в житті мету і йти до неї наполегливо, тільки спочатку пересвідчитися, що це гідна мета. Але ж бути вчителькою, як панна Стейсі — це гідна мета, правда, Марілло? Я вважаю, що це дуже шляхетна справа.

Підготовчий клас було організовано у визначений термін. Туди записалися Гілберт Блайт, Енн Ширлі, Рубі Джилліс, Джейн Ендрюс, Чарлі Слоун та Муді-Спурджен Макферсон. Діани Баррі поміж них не було, бо її батьки не мали наміру відправляти доньку до семінарії. Енн аж нетямилася з горя. Увесь той час після ночі, коли в Мінні-Мей був круп, вони з Діаною були нерозлучні й завжди все робили разом. Того дня, коли підготовчий клас уперше лишався в школі на додатковий урок, Енн дивилася, як Діана мляво виходить надвір із рештою учнів, щоб невдовзі самотою побрести додому Березовим Шляхом та Долиною Фіалок, і ледь спромоглася всидіти на місці й не побігти слідом за подругою. Клубок підступив їй до горла, тож дівчинка поспішно сховала обличчя за латинською граматикою, крадькома втираючи сльози. Цих сліз нізащо у світі не мали помітити Гілберт Блайт чи Джозі Пай.

— О, Марілло, коли я побачила, як Діана йде додому сама, то був наче ковток вина, з гіркотою змішаного. Це пан Аллан так сказав в останній проповіді, — журилася вона ввечері. — І потім я думала, що гарно було б, якби Діана теж ходила на ці додаткові уроки. Але нічого досконалого не буває в цім недосконалім світі, як каже пані Лінд. Часом пані Лінд буває дуже прикра, але вона каже так багато всього слушного. Гадаю, підготовчі заняття будуть дуже цікаві. Джейн і Рубі хочуть бути лише вчительками. Це найвище їхнє стремління. Рубі збирається вчителювати років зо два, а тоді вийти заміж. Джейн каже, що все життя присвятить учительській праці, а заміж ніколи-ніколи не вийде, бо за вчителювання платять гроші, а чоловік не платить нічого, ще й гиркає, коли просиш свою частку із грошей за продаж яєць та масла. Мабуть, Джейн керується власним сумним досвідом, бо пані Лінд каже, що її тато — страшенний скнара, і в нього снігу взимку не випрохаєш. Джозі Пай хвалиться, що вступатиме до семінарії тільки заради освіти, бо їй не треба заробляти собі на прожиття; інша річ сироти, що живуть у приймах — вони, звісно, мусять працювати. А Муді-Спурджен хоче бути священиком. Пані Лінд каже, що з таким ім’ям він тільки священиком і може бути.[12] Сподіваюся, то не дуже зле, Марілло, та мені чомусь дуже смішно уявляти Муді-Спурджена священиком. Він такий кумедний, із гладким лицем і крихітними синіми оченятами, ще й вуха відстовбурчені, аж звисають. Та може, вигляд у нього буде розумніший, коли він виросте. Чарлі Слоун каже, що піде в політику й буде членом парламенту, а пані Лінд упевнена, що успіху він там не матиме, бо Слоуни — чесні люди, а політики зараз усі шахраї.

— А ким хоче бути Гілберт Блайт? — поцікавилася Марілла, дивлячись, як Енн розгортає «Цезаря».

— Я нічого не знаю про життєву мету Гілберта Блайта, якщо вона в нього є, — презирливо відказала Енн.

Протистояння між Енн і Гілбертом стало відкритим. Досі воно було радше одноосібне, та більше жодних сумнівів не лишалося, що Гілберт був так само рішуче налаштований на першість у навчанні, як і Енн. Був з нього «її мечу достойний супротивник».[13] Усі інші учні підготовчого класу мовчки визнали їхню перевагу, і навіть не мріяли змагатися з Енн та Гілбертом.

Відколи біля ставка вона знехтувала його проханням бути друзями, Гілберт, окрім рішучого протиборства, ніяк не виявляв того, що помічає саму присутність Енн Ширлі. Він розмовляв і жартував з іншими дівчатами, обмінювався книжками й головоломками, теревенив про уроки та майбутні плани, часом проводжав котрусь додому з молитовного зібрання чи дискусійного клубу. Та Енн Ширлі для нього просто не існувало, і невдовзі Енн збагнула, що це страшенно образливо — коли тебе не помічають. Дарма казала вона собі, пихато задираючи голову, що їй це байдуже. Глибоко у свавільному жіночому серденьку Енн була певна, що таки не байдуже, і якби та розмова біля Озера Осяйних Вод могла відбутися ще раз, вона відповіла б геть інакше. Несподівано і, як їй здавалося, нажахано Енн усвідомила, що давня виплекана образа минулася — саме тоді, коли її вона потребувала найдужче. Марно було пригадувати всі деталі тієї пам’ятної сварки й намагатися воскресити в серці колишній гнів, який раніше давав їй почуття задоволення. Той день біля ставка засвідчив його останній судомний спалах. Сама того не відаючи, Енн усе пробачила й забула. Та було вже пізно.

А проте ні Гілберт, ні будь-хто інший, навіть Діана, не повинен був і запідозрити, як вона шкодує, що була така горда й безжальна! Вона постановила собі «сховати минуле під саваном найглибшого забуття», і вочевидь зробила це так успішно, що Гілберт, котрий, імовірно, був не такий байдужий, яким видавався, не міг утішитися жодною ознакою того, що Енн і справді потерпає від його мстивої зневаги. Єдиною благенькою розрадою було йому те, що тепер вона зневажала й Чарлі Слоуна — постійно, нещадно й незаслужено.

Узагалі ж зима складалася зі щоденних обов’язків та навчання. Дні нанизувалися один на інший, мов золоті намистини в коралях року. Енн була щаслива й тішилася всіма цікавинками життя. У ньому були уроки, що їх вона вчила, захопливі книжки, що їх читала, пісні, що їх співала в хорі недільної школи, затишні суботні вечори в гостях у пані Аллан… аж ось несподівано для самої Енн у Зелених Дахах знову настала весна, і все довкола ожило й розквітло.

А радість від навчання дещо зблякла; найкращі учні, сидячи в класі на додаткових уроках, заздрісно дивилися, як надворі їхні приятелі розбрідаються зеленими стежками, лісовими галявинами й манівцями між густих трав, і виявляли, що латинські дієслова й французька граматика анітрохи не такі захопливі, як то було впродовж морозяних зимових днів. Навіть Енн та Гілберт утомилися й збайдужіли до наук. Вчителька й учні однаково зраділи, коли семестр закінчився й перед ними засяяли веселі дні канікул.

— Ви сумлінно працювали ввесь рік, — сказала їм панна Стейсі наприкінці останнього навчального дня, — і заслужили на гарні, радісні канікули. Тож намагайтеся якомога більше часу гуляти на свіжому повітрі, щоб набратися здоров’я, сили й завзяття для наступного року. Це буде вирішальна битва перед вступними іспитами!

— А ви повернетеся наступного року, панно Стейсі? — запитала Джозі Пай.

Джозі не соромилася ставити запитання; тієї миті решта учнів були вдячні їй за це. Ніхто з них не насмілився б розпитувати панну Стейсі, хоч усім би й прагнулось, адже школою вже віддавна ходили тривожні чутки, що наступного року панна Стейсі не повернеться — мовляв, їй запропонували роботу в школі неподалік від рідного дому, і вона, мабуть, на ту пропозицію пристане. Підготовчий клас, затамувавши подих, чекав на відповідь учительки.

— Так, думаю, що повернуся, — сказала панна Стейсі. — Я хотіла перейти до іншої школи, та вирішила, що залишуся в Ейвонлі. Правду кажучи, я так звикла до вас, що нікуди й не хочеться їхати. Отож, я лишаюся, і доведу справу до кінця.

— Ура! — вигукнув Муді-Спурджен. Досі він ніколи не демонстрував так відкрито своїх почуттів, тож увесь наступний тиждень хлопець ніяково шарівся, згадуючи про це.

— О, я така рада, — відповіла Енн із блиском в очах. — Люба панно Стейсі, це було б невимовно жахливо, якби ви більше не повернулися. Я навіть не певна, що взагалі змогла б учитися далі, якби до нас прийшов хтось інший.

Увечері вдома Енн склала всі підручники до старої скрині на горищі, замкнула її, а ключ кинула в коробку із дрібним непотребом.

— Навіть не зазиратиму в них на канікулах, — пояснила вона Маріллі. — Я ретельно вчилася цілих півроку, ниділа над тією геометрією, і тепер вивчила кожнісіньку теорему з першої книжки напам’ять, і знаю все, навіть якщо літери поміняти. А зараз мені так набридло все мудре й серйозне, що я на ціле літо дам волю своїй уяві. О ні, Марілло, не лякайтеся. Я дам їй волю в розумних межах. Але я справді хочу гарно й весело провести літо, бо це, напевно, останнє літо мого дитинства. Пані Лінд каже, що я, коли й далі буду так рости, як тепер, уже наступного року носитиму довгі спідниці. Вона каже, що в мене все йде в очі та ноги. А коли я носитиму довгі спідниці, то й поводитися буду змушена з такою надзвичайною гідністю, як вони того вимагають. І тоді, боюся, не можна буде навіть вірити у фей, тому цього літа я віритиму в них усім серцем. Ми проведемо надзвичайно щасливі канікули. Рубі Джилліс невдовзі святкуватиме день народження, а ще ж буде пікнік недільної школи й місіонерський концерт наступного місяця. А пан Баррі обіцяє повезти мене й Діану до Вайт Сендз на вечерю в готелі. Ви ж знаете, там бувають вечері. Джейн Ендрюс була торік на одній, і каже, що там так гарно — всюди електричні вогні, дами в розкішних сукнях, квіти. Джейн розповідала, що це вперше вона зазирнула в життя високого світу й не забуде про це аж до смерті.

Наступного дня завітала пані Лінд — дізнатися, чого це Марілли не було на зборах Спільноти милосердя в четвер. Коли Марілла не приходила на збори, усі знали, що в Зелених Дахах якісь негаразди.

— У Метью серце прихопило, — пояснила Марілла, — то я сиділа біля нього. О, так, він уже оклигав, та ці напади стаються в нього щораз частіше, і я боюся. Лікар йому радить уникати хвилювань. Це легко, бо Метью ніколи не шукав і не шукає собі жодних хвилювань; та йому ще заборонили тяжку фізичну працю, а для Метью ж не працювати — то все одно, що не дихати. Проходь, клади сюди капелюшка, Рейчел. Залишишся на чай?