Розділ 29 ЕПОХА В ЖИТТІ ЕНН

Дім панни Баррі був обставлений «з невимовною пишнотою», як згодом розповідала Енн Маріллі. Двійко сільських дівчат ніяковіли, оглядаючи помпезну вітальню, де панна Баррі лишила їх, коли сама вийшла розпорядитися щодо обіду.

— Наче палац, правда? — зашепотіла Діана. — Я ще ніколи не була в тітки Джозефіни, і гадки не мала, що в неї тут усе таке прекрасне. Показати б це Джулії Белл, котра так хизується вітальнею своєї мами.

— Оксамитовий килим, — зітхнула вражена Енн, — і шовкові штори! Я так палко мріяла про такі речі, Діано. Але тепер, знаєш, чомусь мені геть серед них незатишно. Тут стільки всього розкішного, що зовсім немає простору для уяви. Тим-то добре, коли ти бідний, що можеш собі уявити цілу купу нового.

Мандрівка до міста для Енн і Діани стала подією, від якої вони ще багато років потому вели відлік часу. Від початку й до кінця то було одне суцільне задоволення.

У середу панна Баррі взяла їх на виставку, де вони провели цілий день.

— Там було пречудово, — розповідала Енн Маріллі кілька днів потому. — Такого я й уявити собі не могла. Навіть не знаю, що було найцікавіше. Понад усе мені сподобалися коні, квіти й вишивка. Джозі Пай узяла перший приз за мереживо. Я була дуже за неї рада, і так раділа, що я за неї рада, бо коли вже я тішуся успіхам Джозі, це означає, що я виправляюся, як ви гадаєте, Марілло? Пан Гармон Ендрюс узяв другий приз за яблука, а пан Белл — перший за свиню. Діана каже, що це смішно, коли директор недільної школи одержує приз за свиню, але я не розумію, чому, а ви? Вона каже, що тепер завжди це згадуватиме, коли він буде молитися так урочисто. Клару-Луїзу Макферсон нагородили за акварель, а пані Лінд узяла перший приз за домашній сир і масло. Отож, Ейвонлі було досить добре представлене, чи не так? І пані Лінд була на виставці. Я й не думала, що так її люблю, аж доки побачила це знайоме обличчя серед усіх тих чужих людей. Їх там були тисячі, Марілло, і я почувалася такою страхітливо дрібною. А тоді панна Баррі повела нас на іподром дивитися перегони. Пані Лінд не пішла, бо сказала, що перегони — це неймовірна гидота, а вона належить до церкви й мусить показувати гідний приклад і не відвідувати таких заходів. Але там був такий натовп, що відсутності пані Лінд, напевне, ніхто й не помітив. А втім, я думаю, що й мені не треба часто ходити на перегони, бо вони страшенно захопливі. Діана так розхвилювалася, хотіла навіть закластися зі мною на десять центів, що рудий кінь переможе. Я в це не вірила, та битися об заклад відмовилася, бо хотіла про все розказати пані Аллан, а про це їй би розповідати не наважилась. Негарно робити таке, про що не можна розказати дружині пастора. Приятелювати із дружиною пастора — це так, наче маєш друге сумління. І я була дуже рада, що не закладалася, бо рудий кінь таки справді переміг, тож я могла програти десять центів. Тобто сама доброчесність уже є винагородою. А ще ми дивилися, як чоловік літав на повітряній кулі. Я теж хотіла би колись полетіти на повітряній кулі, мене б тоді такий трепет охопив, Марілло! А другий чоловік продавав пророцтва. Ви платите йому десять центів, і маленька пташка витягає для вас пророцтво. То панна Баррі дала нам з Діаною по десять центів, щоб ми й собі дізналися свою долю. Мені випало, що я вийду заміж за смаглявого багатія й попливу кудись далеко по воді. І я стала уважно приглядатися до всіх смаглявих чоловіків, але жоден мені не сподобався, і взагалі я вважаю, що зараз його шукати ще рано. О, Марілло, то був незабутній день! Я так натомилася, що навіть заснути вночі не могла. Панна Баррі дотримала обіцянки й поклала нас у гостьовій спальні, але чомусь спати там виявилося геть не так приємно, як я собі уявляла. Тепер я розумію, що це найгірше, коли стаєш дорослою — те, чого тобі так хочеться в дитинстві, уже й наполовину так не тішить, коли його отримуєш.

У четвер дівчата їздили на прогулянку в парк, а ввечері панна Баррі повела їх на концерт до Музичної академії, де співала славетна примадонна. Для Енн то був ніби казковий сон.

— О, Марілло, мені бракне слів, щоб це описати! Я так розхвилювалася, що навіть говорити не могла, тож ви собі уявляєте, як воно було. Я сиділа, уся охоплена німим блаженством. Мадам Селітські — невимовно вродлива, вона була в білій атласній сукні й діамантах. Та коли вона почала співати, я ні про що інше вже не думала. О, не можу описати, що я відчувала! Здавалося, що мені тепер ніколи не буде важко бути хорошою. Це так, наче я дивилася на зорі. З очей мені котилися сльози, але то були сльози щастя. Так жаль було, що концерт закінчився, і я сказала панні Баррі, що тепер геть не знаю, чи зможу повернутися до буденного життя. А вона відповіла, що коли ми підемо в ресторан через дорогу й з’їмо там морозива, мені це буде значно легше. Такі прозаїчні слова, та на мій подив, це виявилося щирою правдою! Морозиво було смачнюче і, Марілло, як гарно й весело було сидіти в ресторані об одинадцятій вечора! Діана сказала, що, мабуть, вона була народжена для міського життя. Панна Баррі запитала, що я про це думаю, та я сказала, що мушу спочатку дуже ретельно все обміркувати й аж тоді дам їй відповідь. І все обміркувала, коли лягла спати. Це найкращий час для роздумів. І, Марілло, я дійшла висновку, що не була народжена для міського життя, і мене це дуже тішить. Приємно зрідка поїсти морозива об одинадцятій вечора в розкішному ресторані, та загалом я волію о цій порі вже спати у своїй кімнаті, і вві сні знати, що в небі сяють зорі, а вітер шурхотить у ялицях понад струмком. І це я сказала панні Баррі вранці за сніданком, а вона засміялася. Вона взагалі сміялася з усіх моїх слів, навіть коли я говорила про дуже серйозні речі. Мені це не сподобалося, Марілло, бо я не хотіла її смішити. Та однаково вона дуже гостинна дама, і прийняла нас по-королівському.

У п’ятницю довелося вертатися додому; по дівчат приїхав пан Баррі.

— Сподіваюся, вам тут було добре, — сказала панна Баррі на прощання.

— Дуже добре, — відповіла Діана.

— А тобі, маленька Енн?

— Я тішилася кожною хвилиною, — сказала Енн, поривчасто обіймаючи стару даму за шию та цілуючи її зморшкувату щоку. Діана жахнулася — вона ніколи б не насмілилась утнути таку зухвалість. Та панна Баррі була задоволена; вона стояла на веранді й дивилася їм услід, аж доки бричка зникла з очей. Потім зітхнула й повернулася у свій великий будинок. Там було на диво самотньо й порожньо без цих свіжих юних життів. Правду кажучи, панна Баррі була жінкою доволі егоїстичною, що не звикла думати ні про кого, крім себе самої. Людей вона цінувала тільки тоді, коли вони були їй корисні чи розважали. Енн її розважала, отож і здобула прихильність старої дами. Та раптом панна Баррі усвідомила, що про чудернацькі висловлювання Енн вона думає менше, ніж про її дитячий запал, її чисті невинні почування, її молоду чарівливість і приємний вираз її очей та вуст.

— Я вважала Маріллу Катберт старою дурепою, коли почула, що вона взяла дівчинку із сиротинцю, — сказала вона собі, — а тепер бачу, що зрештою, вона правильно вчинила. Якби в моєму домі постійно жила така дитина, як Енн, я була б щасливіша.

Енн і Діані їхати додому було так само приємно, як і в гості, — ба навіть приємніше, бо тепер їх зігрівала радісна думка, що наприкінці шляху чекатиме рідний дім. Сонце сідало, коли вони виїхали з Вайт Сендз на прибережний путівець. Попереду, на тлі шафранного неба, височіли темні обриси ейвонлійських пагорбів. Позаду ж, ніби із самого моря, здіймався місяць, і море сяяло й мінилося під його промінням. Кожна найменша затока уздовж звивистого узбережжя була справжнісіньким дивом, гойдливим танком білих пінистих бурунців. Унизу хвилі з м’яким шурхотом розбивались об скелі, і прохолодне свіже повітря просякало солоним запахом моря.

— Як гарно жити на білому світі й повертатися додому, — зітхнула Енн.

Вона бігла кладкою через струмок, і вогник дружньо підморгнув їй із кухонного вікна в Зелених Дахах, мовби вітаючи з поверненням, а крізь прочинені двері видно було, як вистрибує полум’я в каміні, осяваючи холодну осінню ніч своїм теплим червонястим світлом. Щаслива Енн вибігла схилом угору — і от вона була вже в кухні, де на столі чекала гаряча вечеря.

— Ти повернулася? — спитала Марілла, відкладаючи в’язання набік.

— Так, і слово честі, як добре знову бути вдома, — радісно відповіла Енн. — Я все могла б розцілувати, навіть годинника. Ой, Марілло, це смажена курка? Невже ви приготували її для мене?

— Так, — мовила Марілла, — я подумала, що ти зголоднієш після такої поїздки й захочеш чогось особливо смачного. Швидше роздягайся, і будемо вечеряти, щойно повернеться Метью. Скажу чесно, я рада, що ти знову вдома. Без тебе тут було страшенно порожньо, я й не пригадаю таких довгих чотирьох днів у своїм житті.