Розділ 28 БЕЗТАЛАННА «ЛІЛЕЙНА ДІВА»

— Ох, Енн, — видихнула Діана, кидаючись їй на шию і схлипуючи від радості й полегшення, — ох, Енн… ми думали… що ти… потонула… і почувалися вбивцями… бо це через нас… ти була Елейною… А Рубі в істериці… ох, Енн, як ти врятувалася?

— Вилізла на одну з паль, — утомлено пояснила Енн, — а тоді нагодився Гілберт Блайт у човні пана Ендрюса й привіз мене на берег.

— О, Енн, як це шляхетно з його боку! І так романтично! — сказала Джейн, що нарешті відсапалась і змогла промовити бодай слово. — Тепер ти, звісно, будеш із ним розмовляти!

— Звісно, ні! — спалахнула Енн, до якої миттю повернулася колишня жага протистояння. — І я прошу тебе, Джейн Ендрюс, ніколи більше не казати слова «романтично». Мені дуже прикро, що ви так налякалися, дівчата. Це я в усьому винна. Я вочевидь народилася під нещасливою зорею. Кожним своїм вчинком утягаю себе і найкращих своїх друзів у халепу. Діано, ми втопили човен твого тата, і я передчуваю, що більше нам не дозволять кататися на ставку.

Передчуття виявилося точнішим, ніж будь-коли. В обох домах — Баррі й Катбертів — усі заціпеніли від жаху, почувши про події того дня.

— Чи ти схаменешся бодай колись, Енн? — зітхнула Марілла.

— О так, авжеж, — відповіла життєрадісна Енн. Вона добряче виплакалася у своїй кімнатці нагорі: цілюще усамітнення втішило її, заспокоїло розбурхану душу й повернуло до звичного бадьорого стану. — Я думаю, що тепер мої шанси схаменутися стали значно вищі.

— Цікаво, чого це? — відповіла Марілла.

— Ну, — пояснила Енн, — сьогодні я засвоїла новий цінний урок. Відколи живу тут, я весь час роблю помилки — і кожна чогось мене вчить. Випадок з аметистовою брошкою навчив не брати чужих речей. Після історії з Лісом Привидів я загнуздала уяву й більше не даю їй волі. Заспокійливий пиріг навчив бути уважною на кухні, а пофарбувавши коси, я геть зцілилася від марнославства. Тепер я вже не думаю ні про них, ні про свій ніс — ну, принаймні дуже-дуже рідко. А сьогоднішній випадок позбавить мене зайвої романтичності. Я зрозуміла, що марно бути романтичною в Ейвонлі. Може, це й було сотні років тому в Камелоті, де повсюди стояли замки з вежами, та в наші часи романтичності ніхто не цінує. Марілло, я певна — уже невдовзі ви побачите, як і в цьому я змінюся на краще.

— Сподіваюся, — іронічно сказала Марілла.

Та коли вона вийшла, Метью, що мовчки сидів у своєму кутку, поклав руку на плече Енн:

— Не втрачай усієї романтичності, Енн, — сором’язливо прошепотів він, — бодай небагато, зовсім трішечки, проте залиши собі, Енн, залиши.