Розділ 21 НОВЕ СЛОВО В КУЛІНАРНОМУ МИСТЕЦТВІ

— Недобрий? Та це ж неймовірна гидота! Пане Аллан, не їжте цього. Енн, а ти скуштуй. Що ти сюди додала?

— Ванілін, — мовила дівчинка, побуряковіла від сорому, скуштувавши пирога. — Лише ванілін. О, Марілло, це все через пекарський порошок! Я знала, що той поро…

— Не мели дурниць! Принеси мені ванілін, який ти використовувала.

Енн кинулася до комори й повернулася із пляшечкою, що в ній до половини бовталася якась брунатна рідина, а на стінці була наклеєна жовта етикетка з написом «Найкращий ванілін». Марілла взяла її, відкоркувала й понюхала.

— Боже милий, Енн, тa ти ж додала у свій пиріг заспокійливі краплі! Минулого тижня я розбила пляшечку з ліками й перелила те, що залишилося, у цю порожню пляшечку з-під ваніліну. Тож це, мабуть, і моя провина теж — я мала б тебе попередити — але ж, Енн, чому ти не понюхала?

Від цього подвійного приниження Енн розридалася.

— Я не могла… у мене був такий нежить! — і кинулася до своєї кімнатки на піддашші, де впала на ліжко, невтішно ридаючи.

Невдовзі легкі кроки долинули зі сходів; у кімнату хтось увійшов.

— О, Марілло, — плакала Енн, не підводячи голови, — ганьба мені довіку! Я цього ніколи не виправлю! І всі дізнаються — в Ейвонлі завжди всі про все дізнаються! Діана запитає, чи вдався пиріг, і я змушена буду сказати їй правду! На мене тицятимуть пальцями, як на дівчисько, що додало заспокійливі краплі в пиріг! І Гіл… і всі хлопці в школі насміхатимуться! О, Марілло, якщо ви маєте бодай краплину християнського співчуття, не кажіть, що я мушу спуститися й помити посуд. Я все перемию, коли пастор і його дружина підуть, але тепер я не зможу глянути у вічі пані Аллан! Вона подумає, що я хотіла її отруїти! Пані Лінд казала, що знає одну малу сироту, яка хотіла отруїти свою благодійницю! Але ж заспокійливе не отруйне! Його ковтають, хоч і не в пирогах. О, Марілло, ви ж поясните це пані Аллан, прошу вас?

— А може, підведися й сама їй поясни? — запропонував веселий голос.

Енн підхопилася й уздріла пані Аллан, яка стояла біля її ліжка й дивилася на неї розсміяними очима.

— Люба моя дівчинко, не побивайся так, — її щиро стурбував трагічний вираз на обличчі Енн, — це ж лише кумедна помилка, таке з будь-ким могло статися.

— О ні, такої помилки ніхто, крім мене, не зробив би, — пролебеділа нещасна Енн. — А я так хотіла, щоб вам сподобався пиріг, пані Аллан.

— Я знаю, люба. І запевняю, що вдячна тобі за турботу й доброту не менше, ніж якби він удався. Ну, не плач і ходімо в сад. Панна Катберт мені розповіла, що в тебе там є своя клумба. Покажи мені, бо я дуже люблю квіти.

Енн дозволила втішити себе й відвести вниз, міркуючи, що тільки волею Провидіння пані Аллан виявилася рідною душею. Заспокійливого пирога ніхто більше й словом не згадав, і коли гості пішли, Енн відчула, що вечір минув приємніше, ніж вона сподівалася, зважаючи на страхітливу свою халепу, і глибоко зітхнула.

— Марілло, правда ж, це чудово, що завтра буде новий день, у якому ще не сталося жодних помилок?

— Я певна, ти їх ще накоїш, — відповіла Марілла, — бо досі не стрічала нікого вправнішого в цьому за тебе.

— Так, я це знаю, — сумно визнала Енн. — Але ви завважили, Марілло, що одна моя риса таки дарує сподівання на краще? Я ніколи не повторюю тієї самої помилки двічі.

— Хтозна, чи є з того якась користь, бо ти ж постійно вчиняєш нові.

— О, Марілло, хіба ви не розумієте? Має бути якась межа помилкам, що їх може накоїти одна людина, і коли я перейду цю межу, то більше ніяких помилок не робитиму. Мене ця думка надзвичайно втішає.