Розділ «7 Вогонь Життя»

— А хто ті страховиська, що ганяються за Койотом? — запитав Лука.

— Якщо не поквапишся, — Дуринда панічно прокашляла горло, — то дуже скоро вони поженуться за тобою. Сатурн бігає швидко, а він лютий і навіжений, ніби смертний. Між іншим, він їсть дітей. Зі своїми вже розправився. А той бородатий зі змією навколо шиї — це Зурван, перський бог часу, і раджу тобі не наближатися до тієї кусючої змії! А он там Даґда, он той ірландський здоровань з величезною палицею! І ще Ксюгтегтлі, хоч зазвичай він бродить лишень уночі. І навіть Лінґ-пао Тьєн-тсун — для цього випадку вони забрали його з Серпанкової бібліотеки. Дивись, з яким завзяттям вони ловлять Злодія, коли ж побачать, що у пащі Койота звичайний вогонь, а не Вогонь Життя, то зрозуміють, що їх обдурюють, і з подвійною люттю поженуться за справжнім Викрадачем Вогню. Якщо знаєш, як видертися на Гору без сторонньої допомоги, тоді — вперед.

Однак вирішити щось робити й робити щось — це дві великі різниці, і це Лука зрозумів дуже швидко. Він направду не знав, як йому спіткнутися на ліву ногу, аби перенестися у Зворотний Вимір, в якому весь світ, серед іншого Світ Чарів, трансформувався б у Планету Навиворіт, рідний дім ліворуких, варіант Планети Земля для шульг. Він намагався падати, стрибати й качатися ліворуч; він намагався перечепитися власною ногою; він просив Ведмедя й Собаку збити його з ніг ліворуч; і нарешті, заплющивши очі, він намагався відчути, як Лівий Світ штовхає його в ліве плече так, щоб, упираючись, він упав ліворуч. Ніщо не допомогло. Численні падіння мали своїм наслідком синяки на плечі та стегні і побиту й подряпану ліву ногу.

— Це поза межами мого розуміння, — зізнався він майже у повному відчаї.

— Щодо Ліворукої Стежки, — сказала м’яко Дуринда, — тобі просто треба повірити, що вона — саме там.

Цієї миті тріумфально вибухнув сигнал Вогняної Тривоги й оголосив про захоплення Крадія Вогню, а тоді, пролунавши двічі, — про відновлення пошуку. Дуринда зірвалася з місця, щойно почула перший сигнал, а як повернулася, то розповіла, що коли вогонь перейшов від Койота до Лева, а тоді далі по естафетному ланцюжку аж до Жаби, то відважна амфібія проковтнула його й пірнула у Кругле Море, після чого розлючений Черв’як-Дноїдець одним жадібним махом, проковтнувши жабу, припинив carrera de distracciуn. Чотири секунди потому Черв’як-Дноїдець виплюнув укриту слиною Жабу й заревів на все горло, оголошуючи всьому Світові Чарів, що викрадення Вогню було Звичайним Шахрайством.

— Вони йдуть сюди, — ніяк не могла відсапатися Дуринда, — злі як чорти, і якщо не хочеш летіти з нами, то хоч утікай. Біжи чимдуж.

«Так, здається, треба втікати, — подумав Лука. — Зрештою, я також біг і того разу, коли спіткнувся вперше і зробив чарівний крок праворуч». Однак закони механіки Чарівного Світу дуже непрості; звичайну фізику не назвеш легкою. А що казав з цього приводу Рашид? «Час — це не тільки Він Сам, але також один із аспектів Руху і Простору». Ось у чому річ, хіба ні? «Отже, це означає… — розмірковував Лука, — якщо на Ч впливає Р і П, тоді, ага… звідси випливає — хіба не так? — звідси випливає, що П, себто Простір, включаючи Простір між Праворуким і Ліворуким Виміром, повинен…, мабуть, так… бути аспектом Ч і Р, тобто Часу і Руху. Або ж, як це сказати, різниця полягає в тому, скільки тобі потрібно часу для твого руху, або ж, іншими словами, як швидко ти біжиш.

Задрижала земля.

— Це землетрус? — запитав Лука.

— Ні, — відповіла сумно Дуринда. — Значно гірше, ніж землетрус. Це кілька сотень розлючених богів рухаються з величезною швидкістю. Чотирьом драконшам такої юрби не зупинити.

Ведмідь Собака з несподіваною рішучістю зробив крок уперед.

— Іди! — сказав він Луці. — Іди вже. Ноги в руки — і пішов, bhag jao, вшивайся. Встав і пішов. Ми з ведмедем на якийсь час їх затримаємо.

— Як? — насмішкувато запитала Дуринда.

— Покажемо їм те, що найкраще вміємо, — сказав ведмідь Собака. — Ти готовий, Ведмедю?

— Готовий, — сказав собака Ведмідь.

Часу на дискусії не було. Він повернувся ліворуч, нахилив ліве плече донизу, зробив лівою ногою крок уперед і так зірвався з місця, наче від цього залежало все його життя. Правду кажучи, саме від цього й залежало його життя.

Він біг не озираючись. Чув позаду себе гул, дедалі гучніший; гул наближався, відтак зробився оглушливим, наче звук від тисячі реактивних двигунів, що ревли біля його барабанних перетинок; відчув, як захиталася, ніби охоплена нестримним жахом, під ногами земля, яка, до речі, вже й так тремтіла; побачив, як над головою стемніло небо, а крізь хмари почали бити сліпучо-білі блискавки. «Гаразд, ці боги — великі мастаки на всілякі видовища, — підбадьорював себе він, аби не занепасти духом, — але треба пам’ятати, що вони — ніякі не боги. Вони — циркові звірі або замкнені у клітку тварини в зоопарку». Але дещо менш упевнений голос шепотів йому на ліве вухо: «Так, може, воно й так, але навіть у зоопарку не треба стрибати до лев’ячого лігва». Він відігнав від себе цю думку, трохи схилив голову й побіг ще швидше. В його голові бриніла порада Дуринди. «Щодо Ліворукої Стежки, тобі треба просто повірити, що вона — саме там». І раптом шум наче стих, земля більше не дрижала, йому здалося, що він не біжить, але пливе швидко-швидко, а тоді перед ним відкрилася прірва.

— За Горою Знань, — казав, бувало, Рашид Халіфа, — якщо тобі аж так уже не пощастить, ти знайдеш Бездонну Яму, відому як Безодня Часу. І тут, між іншим, риму придумати нескладно. Ти кажеш слово час, воно римується зі словом спас, а те римується зі словом квас. А от коли летиш ти вниз — безодню бачиш — так, так, вже не до рим тобі, юначе.

Тим часом громохке стадо екс-богів прибуло до Гори Знань і виявило там найбільших зірок Великих Вогняних Кілець уже колишнього цирку капітана Ааґа, що преспокійно собі чекали, як і личить досвідченим артистам, а тоді дуже ввічливо жестами попросили публіку сісти. Собака-співак Ведмідь і ведмідь-танцюрист Собака зайняли вихідні позиції разом з бек-вокалом із перетворювачок — квартету величезних металевих свиней. Група мала настільки незвичайний вигляд, що колишні божества зупинилися як укопані. Верховний бог Ра підніс руку, і в лавах усіх колишніх богів — єгипетських, ассирійських, скандинавських, грецьких, римських, ацтекських, інкських та всіх інших — запанувала тиша, хоч іще лунали поодинокі верески, суперечки та прокльони. Циклопи випадково штуркнули один одного в око, вогняні мечі богів вогню підсмалили волосся самоцвітних німф, а василіск якось нехотячи витріщився на грифона й перетворив його на камінь. Найбільше чулося нарікань від богинь краси, себто Афродіти, корововухої Гатгор і всіх решта. Виявилося, що надприродні істоти найнижчого рангу, скориставшись своїм перебуванням у натовпі безсмертних, почали мацати зади красунь ніби-ненароком-але-навмисно. Так само мінотаври наступали на ноги красунь. А красуні нітрохи не оцінили божеств з головами гадюк з конкуруючих міфологічних традицій, які норовили зазирнути їм під тоги. Будь ласка, пропустіть, вимагали вони, майте хоч трохи поваги. Все, тс-тс-тс, затихніть. Он стоять артисти, вже готові розпочати.