Розділ «4 Образцеса Видр»

Образцеса Видр

 же недалеко до Туманів Часу «Арґо» пропливало повз дивну, сумну країну на правому березі Річки. Її територія було відгороджена від подорожніх високим парканом із колючого дроту, і коли Лука нарешті побачив моторошний прикордонний контрольно-пропускний пункт з прожекторним освітленням на високих пілонах і високими сторожовими вишками, на яких були охоронці в дзеркальних сонячних окулярах з потужними військовими біноклями й автоматичною зброєю, йому на очі раптом потрапив величезний знак, на якому було написано: «ВИ ПЕРЕБУВАЄТЕ НА ПРИКОРДОННІ РЕСПЕКТОРАТУ Я. СТЕЖТЕ ЗА СВОЇМИ МАНЕРАМИ».

— Що це за місце? — запитав він Ніхтотата. — Щось у ньому не багато Чарів.

Вираз обличчя Ніхтотата відображав уже знайоме поєднання забавного зачудування і презирства.

— Із жалем мушу сказати, що Світ Чарів не позбавлений нашестя шкідників, — сказав він. — І ця його частина останнім часом зазнала нашестя Щурів.

— Щурів? — з тривогою вигукнув Лука і лишень тепер збагнув, що було не так з тими охоронцями та чатовими. Це ж бо не люди, але велетенські гризуни! Ведмідь Собака сердито загарчав, а от собака Ведмідь, який був добродушнішим, мав засмучений вигляд.

— Їдьмо далі, — запропонував він тихо, проте Лука захитав головою.

— Не знаю, як ви, але я голодний як вовк, — сказав він. — Щури чи не Щури, нам треба зійти на берег, тому що нам слід підкріпитися. Ну, всім, крім вас, — кинув він у бік Ніхтотата. Ніхтотато ж стенув плечима, як стенав Рашид Халіфа, й усміхнувся до болю знайомою усмішкою Рашида Халіфи.

— Гаразд, якщо треба, то треба. Недавно я вже переходив О-Паркан. — Він побачив нахмурене чоло Луки й пояснив: — Он та штука з колючого дроту. О-Парканом оточено весь Респекторат Я, що надає місцині, можна б сказати, особливої Я-скравості, а знак попереджає: багато хто з теперішніх мешканців дуже легко ображаються.

— Ми не збираємося грубіянити, — сказав Лука. — Ми хочемо лишень поснідати.

Четверо подорожні увійшли на територію контрольно-пропускного пункту, залишивши «Арґо» під опікою Слоно-Селезня і Слоно-Качки, які збавляли час, пірнаючи за Рибовертями й іншою закускою. Всередині пункту за замкненими металевими ґратами біля стійки стояв великий сивий Щур в однострої: Прикордонний Щур.

— Папери, — сказав писклявим щурячим голосом.

— Ми не маємо паперів, — чесно відповів Лука.

Прикордонний Щур вибухнув бурею вереску і шаленством пронизливого крику.

— Абсурд! — зарепетував він нарешті. — Всі мають якісь папери. Вивертайте кишені.

Тож Лука вивернув свої кишені, звідки випали, крім звичайних ігрових кульок, також карти, ґумова стрічка, інтеґральна схема для електронних ігор, три цукерки все ще в обгортках, а також два малих паперові літачки.

— Більш непристойного я ще не бачив, — зарепетував Прикордонний Щур. — Спочатку він каже, що не має паперів. А тоді виявляється, що він має папери. На щастя, до такого я ставлюся з розумінням. Подайте свої папери і скажіть спасибі, що я в доброму гуморі.

Ніхтотато злегка підштовхнув Луку ліктем, який із жалем віддавав карти, літачки й помаранчеві цукерки в прозорих обгортках.

— Цього досить? — запитав він.