Розділ «6 Углиб Чарівного Серця»

Углиб Чарівного Серця

  е також ілюзія? — сміливо запитав Лука капітана Ааґа. — Черговий надокучливий фокус?

Капітан Ааґ, мабуть, хотів засміятися, проте вийшло у нього щось схоже на ричання.

— Безпека, — сказав він, — це не Ілюзія. Безпека — це Основа всякого Світу. На превеликий жаль, нас, себто тих, хто працює в галузі Безпеки, часто неправильно розуміють, постійно недооцінюють і нерідко ігнорують ті, чий спокій і цінності ми захищаємо, проте ми продовжуємо займатися своєю справою. Підтримання Безпеки, хочу тобі сказати, юний пане-товаришу, це Невдячна Справа; все ж таки Безпеку необхідно підтримувати. Ні, безпека — це не обман. Це важка Ноша, і вона звалилася на мене. На щастя, я працюю не сам, а з вірним Вогняним Жуком, — тут Лука побачив, як маленький зрадницький вогник завис над плечем Ааґа, — який, долаючи всі перешкоди й труднощі, завжди квапиться сповістити про наближення злодіїв, ось так, і він не є результатом якоїсь шахрайської витівки чи спритності рук. Такий Жук — це Дитя Чесноти. Ось, візьміть для прикладу кровожерливу дракониху Дуринду — це також не витвір чиєїсь фантазії, і ви скоро в цьому переконаєтеся.

Ааґ був чоловіком дуже злим і волосатим, тож його підфарбовані хною кучері стовбурчилися на голові, наче розгнівані оранжеві змії; був він також чоловіком із волосатим підборіддям, тож його червонувато-брунатна борода їжачилася вусібіч, ніби промені роздратованого сонця; був він чоловіком з бровами — цими сварливими рудими кущами, які завивалися вгору і випиналися вперед над парою чорних очей, що палали; був він чоловіком з вухами, порослими волоссям — довгим, жорстким, такими собі темно-червоними пасмами, що стирчали як спіралі з обох його м’ясистих органів слуху. Червоне як кров волосся виднілося з-під комірця Ааґової сорочки, а також з-під манжетів його піратського сурдута, а Лука навіть думав, що все капітанове тіло вкрите пишним волосяним заростом, як поле урожаєм. Сорая, також з вогняним волоссям, прошепотіла на праве вухо Луки, що через Гросмейстерову волосату надмірність іде недобра слава про всіх рудоволосих.

Волосся свідчило про силу Ааґової люті. Лука бачив, як воно розвівалося, наче погрожувало. Чому він був такий сердитий? Мабуть, через прокляття Луки й подальший розвал цирку. Але тепер той цирк був, по-перше, лишень далеким відгомоном Реального Світу, дрібною іграшкою Сторожа воріт до Чарівного Серця, а по-друге, його волосся росло впродовж тривалого часу, тож капітан Ааґ мусив бути навіженим упродовж усього свого життя, а якби виявилося, що він — безсмертний, то мусив би бути несамовитим від початку Часу.

— Колись його звали Менетіус, — прошепотів Ніхтотато на ліве вухо Луки, — колись він був Титаном Гніву, аж поки Цареві богів не увірвався терпець через його несамовитість, тож Цар убив його ударом блискавки й укинув у пекло. Згодом йому було дозволено повернутися на цю скромну посаду, тепер він простий швейцар, і, на жаль, треба визнати, перебуває у найпаскуднішому гуморі.

Сім грифів зависли в повітрі над Ааґом і драконихою, ніби гості на бенкеті, насолоджуючись життям. Ааґ якийсь час мав грайливий настрій.

— В інших місцях, у таких, як Реальний Світ, — говорив він зі спини драконихи, ніби сам до себе, дивлячись удалечінь із замисленим виразом обличчя, — трапляються такі страхітливі створіння, як Єті, Снігова Людина, Нестерпне Дитя, себто створіння, які я називаю страховиськами в просторі. Вони завжди однакові. Тоді ж бо як тут, де ви не маєте бути і де ви дуже скоро не будете, наші страховиська можуть ставати страховиськами навіть через якийсь час; тут вони — одне страховисько, а за якийсь час — інше. Візьмімо Дуринду, насправді її звати Джалдібадал; ця Чарівна Хамелеониха, стара добра Джалді, якщо захоче, також може змінюватися але зазвичай — ліниве й нікчемне створіння. Давай, Дуриндо, продемонструй свої вміння, чому б тобі не зробити цього? Нема куди квапитися, все одно їх засмажимо на твоєму вогні. А грифи зачекають.

Дуринда, а точніше перетворювачка Джалдібадал видала звук, що дуже нагадував втомлене зітхання зміюки, й почала видозмінюватися, здавалося, із великою нехіттю, спочатку на велетенську металеву свиню, а тоді на гігантську неохайну Хижу Жінку з хвостом скорпіона, а тоді на Страхітливу Карбункулиху (дзеркальна істота з діамантом, що світився з її голови), а після того із зловісною покірністю знову на Дракониху.

— Вітаю, Дуриндо, — сказав капітан Ааґ насмішкувато, в його чорних очах горіла ненависть, а його густа борода палала навколо обличчя рудим полум’ям люті. — Чудове шоу. А тепер, о ледача тварюко, давай підсмаж живцем цих злодіїв, поки я ще не втратив самовладання.

— Якби сестри мої були, ми б тебе давно забули, — прошипіла у відповідь Дуринда голосом досить таки солоденьким і досить таки в риму, — нам би було дуже гарно, ти б горів у пеклі справно.

— Хто її сестри? Де вони? — запитав Лука Ніхтотата стишеним голосом; але тут Дуринда дихнула вогнем на «Арґо» — і весь світ запалав. «Дивна ця справа із втрачанням життя, — думав Лука. — Здається, ми б мали якість відчуття. Проте — жодних». А тоді він помітив, що лічильник у горішньому лівому куті його поля зору показав цифру на п’ятдесят життів меншу. «Треба думати швидше, — зрозумів він, — або ж у мене не залишиться шансів». Він опинився знову на тому самому місці, де був до спалення, а разом з ним Ведмідь і Собака. Мешканці Світу Чарів не зазнали ушкоджень, хоч Сорая голосно поскаржилася:

— Якби мені схотілося засмагнути, — казала вона, — я би пішла на пляж. Поверни той вогнемет в інший бік.

Ніхтотато оглядав свій трохи обпалений капелюх-панаму.

— Це не добре, — бурчав він. — Мені ще потрібний цей капелюх.

БББАААБББАААХХХ! Ще один вибух вогню драконихи — і знову п’ятдесяти життів нема.

— Заради бога, — викрикнула Сорая, — хіба ти не знаєш, що летючі килими зроблені з делікатного матеріалу?

Слоно-Качки були дуже засмучені: