Розділ «6 Углиб Чарівного Серця»

— Нема за що, — промовив Ніхтотато холодним, суворим голосом. — Я лишень хочу нагадати, що ти сам цього прагнув. Я дуже добре пам’ятаю, як ти сказав «Ходімо». А може, я помиляюся?

Ні, тато Луки такого не міг сказати. Це говорила істота, яка хотіла висмоктати татове життя. Лука ще більше, ніж раніше, почав підозрювати, що всі ці пригоди були таким собі Ніхтотатовим гаянням часу на користь своєї темної справи. Треба діяти.

— Ні, — промовив Лука. — Ви не помилися.

І тут він почув гучний шум.

Дуже, дуже, дуже ГУЧНИЙ шум.

Сказати, що шум був гучний — це все одно, що назвати цунамі великою хвилею. Аби описати гучність цього шуму, подумав Лука, йому б довелося сказати, наприклад, таке: «Якби Гімалаї складалися зі звуку, а не зі скель та криги, то цей шум був би заввишки з Гору Еверест, а якщо не заввишки з Гору Еверест, тоді однозначно заввишки з один із восьмитисячних піків». Від Рашида Халіфи, який не був скелелазом, однак любив різні переліки, Лука довідався, що на Землі є чотирнадцять восьмитисячників, і, якщо починати з найвищого, вони розташовувалися в такій послідовності — Еверест, К2, Канченджанга, Лотс, Макалу, Чо-Ойу, Дгаулаґірі, Манаслу, Нанґа-Рабат, Аннапурна, Ґашербрум І, Розмитий Максимум, Ґашербрум І і чудова Ксиксабанґма-Фенґ. Виявляється, не так уже й легко визначитися, яке місце з чотирнадцяти найгучніших звуків посідає цей звук, думав Лука, проте однозначно він входив у трійку найгучніших. Себто десь так на рівні Канченджандги.

Звук лунав, лунав і лунав, тож Луці довелося затуляти вуха руками. У Чарівному Серці почалося справжнє стовпотворіння. Юрми бігли у всіх напрямках, ті, хто міг літати, злітали в повітря, ті, хто вмів плавати, втікали до води, вершники ж бігли до своїх коней. «Якась загальна мобілізація», — подумав Лука, а тоді враз збагнув, що це був за звук. Це був заклик братися до зброї.

— Гра змінилася, хлопче, — Койот підбіг до Луки і кричав йому просто у вухо. — Тепер тобі не обійтися без допомоги. Такого ґвалту тут не чули вже століттями. Великий Шум. Сигнал Вогняної Тривоги.

— Мабуть, той Вогняний Жук здійняв тривогу, — одразу здогадався Лука, картаючи тепер себе за те, що забув про маленького язикатого вогника, найменшого працівника Безпеки у Світі Чарів, але, як виявилося, дуже небезпечного.

— Він крутився над плечем капітана Ааґа, а тоді зник. І чому ми не звернули на це уваги, а тепер за нашу недбалість нам скрутять карки.

Нарешті сирена Вогняної Тривоги стихла, проте істерична метушня навколо них лишень набирала сили. Сорая потягла Луку за кущі рододендрону.

— Коли лунає Вогняна Тривога, то це означає дві речі, — сказала вона. — По-перше, Ааліми знають, що хтось хоче викрасти Вогонь Життя. А по-друге, всі мешканці Чарівного Серця шукатимуть незваних гостей аж до відбою, який дадуть тільки після того, як злодія буде схоплено.

— Ти хочеш сказати, що зараз усі шукають мене? — промовив перелякано Лука. — І Ведмедя з Собакою?

Почувши це, собака з ведмедем також заховалися в кущах рододендрону. А Сорая кивнула головою.

— Так, — сказала вона, — ти маєш лишень один вихід. Тобі треба відмовитися від свого плану, сісти на Решам, а я полечу якомога вище і якомога швидше й постараюся доставити тебе до Відправного пункту, допоки вони вас не знайшли, бо в іншому разі, якщо вони вас упіймають, то можуть назавжди термінувати всіх вас трьох на місці, не питаючи про причини вашого перебування тут і не пояснюючи причин таких рішучих заходів. Або ж віддадуть вас під суд і проведуть довічну термінацію дещо пізніше. Ну що, Луко Халіфо, пригоди закінчилися.

Лука мовчав добру хвилю. А тоді сказав:

— Ні.

Сорая ляснула себе по лобі долонею.

— І це він мені каже! «Ні» каже він. Що ж, зухвала відповідь. Але спочатку скажи мені, що ти хочеш робити, хлопче. Ні, ні! Давай я здогадаюся! Ти хочеш помірятися силами з усіма богами й чудовиськами Чарівного Серця за підтримки собаки, ведмедя і чотирьох драконих, що становитимуть твою ударну силу, і ти збираєшся викрасти те, чого ніколи не викрадали впродовж сотень років, а тоді ти дістанешся додому? Як? Я чекатиму на тебе у визначеному місці, а тоді підвезу тебе, куди скажеш, так? Авжеж, обов’язково. Ну що ж, уперед. Здається, такий план справді спрацює.

— Ти майже вгадала, — промовив Лука, — але я ще маю Койота, який допоможе відвернути від мене увагу.