Розділ «6 Углиб Чарівного Серця»

— А може, через їхню нечемність, — сказав Рашид.

Лука нашорошив вуха. Думка про нечемність богів була досить дивною. Хіба боги не повинні бути зразком для людей, що поклоняються їм?

— Тільки не в Стародавні Дні, — сказав Рашид. — Ці Давні, а тепер Безробітні боги поводилися так само погано, як і люди, ба навіть гірше, бо будучи богами, вони могли поводитися погано із значно більшим розмахом. Вони були егоїстичними, грубими, настирливими, марнославними, злісними, розбещеними, нестямними, зловтішними, ненажерливими, пожадливими, лінивими, безчесними, хитрими, дурними, і все це набуло найбільшої міри через їхню надзвичайну силу. Коли вони були пожадливими, то могли проковтнути місто, а коли були сердитими, то могли втопити світ. Коли були настирливими й втручалися в життя людей, то розбивали серця, викрадали жінок, розпочинали війни. Коли були лінивими, то хоч тисячу років, а коли жартували, то люди від їхніх жартів страждали й умирали. Іноді бог, знаючи про слабке місце іншого бога, переслідував його, як вовк здобич, а тоді вбивав.

— Може, й добре, що вони відійшли, — казав Лука, — бо завдяки їм Чарівне Серце стало незвичайним місцем.

— Більш незвичайного нема у всесвіті, — відповів Рашид.

— А як щодо богів, у яких люди все ще вірять? — запитав Лука. — Вони також у Чарівному Серці? — От тобі й на, — сказав Рашид Халіфа. — Вони все ще разом з нами.

Спогади про Рашида потрохи розсіялися, а Лука побачив, що він летить над фантасмагоричним краєвидом, усіяним поламаними колонами й статуями, поміж якими ходили, бігали і літали герої казок і леґенд. Он там! Були дві велетенські камінні ноги без тулуба — останні відлуння Озимандія, Царя над Царями. А до них припадала велетенська бридка тварюка, схожа на Сфінкса чоловічого роду й до того ж плямиста, себто чоловік з тілом гієни та її огидним сміхом, що силою свого екстатичного сміху зносив будинки й храми, пагорби й дерева, повз які проходив. А он там! Так, он там! — була справжня Сфінксиня! Так, це була вона! Лев з Жіночою Головою! Тільки погляньте, як вона зупиняє подорожніх і хоче заговорити з ними…

— Шкода, — казала Сорая, — що вона й далі надокучає всім тією самою загадкою, хоча відповідь на неї вже знають геть усі. Їй би щось нове придумати.

Під ними ішло велетенське яйце на довгих, кольору жовтка, ногах. Пролетів крилатий єдиноріг. Чудернацьке створіння, що складалося з трьох частин — крокодила, лева й гіпопотама, прокладало свій шлях до Круглого Моря. Увагу Ведмедя привернув бог в личині собаки.

— Це Ксолотл, — попередила Сорая. — Тримайся від нього подалі. Це бог нещастя.

Собака Ведмідь був дуже розчарований.

— І чого це Нещастя ходить собакою? — скаржився він. — У Реальному Світі вірний собака — це навіть дуже велике щастя для його господаря. Не дивно, що боги нещастя відійшли в минуле.

Лука не міг не помітити занедбаного стану Чарівного Серця. Єгипетські піраміди похилилися, повалене велетенське дерево ясена з трьома коренями, що тяглися аж до неба, лежало в скандинавському секторі. Якщо он ті луги — справжні Єлисейські Поля, де назавжди поселилися душі великих героїв, то чому їхня трава така чорна?

— Розруха та й годі, — промовив Лука, а Сорая лишень сумно кивнула головою.

— Чаклунство зникає із всесвіту? — продовжила вона. — Нас більше не потребують, або так думають усі ті, що захоплюються Високим Розрізненням Екрана, але мають занижені очікування. Одного дня ви прокинетеся, а нас не буде, і тоді ви побачите, як це жити без думки про Чари. Час не стоїть на місці, і тут ми безсилі. А чи не хотів би ти, — промовила вона, трохи повеселівши, — побачити Бій Красунь? Думаю, саме час.

Килим почав спускатися до великого павільйону з сімома золотими куполами у формі цибулин, що виблискували у вранішніх сонячних променях.

— Нам би краще не потрапляти на очі цих богів і богинь, — запропонував Лука. — Навіщо їм знати, що ми тут. Як не крути, ми все ж таки злодії.

— Вони вас не бачать, — відповіла Сорая, — Вони — сліпі для Реального Світу. Ви не існуєте для них, так само як вони не існують для вас. Ви можете підійти до будь-кого з богів і богинь, голосно крикнути їм у вухо й навіть смикнути їх за носа, а вони нічого не чутимуть або їм здаватиметься, що їх укусила муха. На своїх найближчих сусідів, ну, таких як я, вони не звертають уваги. Ми не є частиною їхніх історій, тож вони просто на нас не зважають.

«Якесь місто привидів, — думав Лука, — а всемогутні колись боги — це сновиди чи якісь власні відлуння. Якийсь міфічний тематичний парк під назвою Країна Богів, де нема відвідувачів, а ми прийшли, щоб поцупити їхню найціннішу річ». До Сораї ж він промовив:

— Якщо вони нас не бачать, то чи не легше нам буде викрасти Вогонь Життя? Тоді треба поквапитися і зробити це якнайшвидше?