Розділ «Більярд о пів на десяту Переклав Євген Попович»

— Шкода,— мовив Нетлінгер. Він знов схилився над грінкою, взяв виделкою шматок лосося з таці й порізав його.— Якби тобі пощастило довести, що ти втік не як кримінальний злочинець, а з політичних міркувань, ти б міг отримати добрі гроші як відшкодування. Хочеш, я з'ясую твоє становище з погляду закону?

— Не треба,— мовив Шрелла.

Коли Нетлінгер відсунув від себе тацю з лососем, він подався вперед і спитав:

— Невже ти хочеш залишити цей чудовий лосось?

— Звичайно,— відповів Нетлінгер,— не можна ж...

Він злякано озирнувся навколо, коли Шрелла взяв грінку й поклав на неї рукою шматок лосося.

— Не можна ж...

— Ти собі не уявляєш, чого тільки не дозволяють у такому розкішному готелі. Мій батько був офіціантом, навіть у цих священних стінах. Вони б і оком не змигнули, якби ти почав їсти руками хоч і горохову юшку, тільки що це було б неприродно й незручно. Але саме на неприродне й незручне в цьому готелі найменше звертають увагу, тому тут такі високі ціни. Це ціна офіціантів, які вдаватимуть, що нічого не бачать. Але їсти хліб руками і класти на нього руками рибу — це природно, і зручно.

Він, усміхаючись, узяв з таці останній шматок лосося, ще раз розтулив складені докупи грінки й запхнув його між них. Нетлінгер сердито дивився на нього.

— Ти, мабуть, тепер ладен убити мене,— сказав Шрелла,— правда, з інших міркувань, ніж колись, це треба визнати, але мета й тепер та сама. Послухай, що тобі скаже син офіціанта: справді інтелігентна людина ніколи не улягає тиранії офіціантів, серед яких, звичайно, є й люди, здатні мислити як інтелігенти.

Поки він їв лосося, офіціант із допомогою боя накривав стіл для головної страви: спорудив на маленьких столиках складний пристрій для збереження тепла, забрав брудне начиння, розіклав чисте й приніс для Нетлінгера вино, а для Шрелли — пиво. Нетлінгер покуштував вино.

— Трохи затепле,— сказав він.

Шрелла почекав, поки йому поклали курку з картоплею й салатом, підняв свій кухоль пива й кивнув Нетлінгерові, спостерігаючи, як офіціант поливав йому шматок полядвиці густою темно-рудою підливою.

— До речі, Вакера ще живий?

— Звичайно,— відповів Нетлінгер,— йому ж іще тільки п'ятдесят вісім. Він належить — у моїх устах це слово тобі напевне здасться смішним — до невиправних.

— Як тебе розуміти? — спитав Шрелла.— Хіба справді можуть бути невиправні німці?

— Ну, він дотримується тих самих поглядів, яких дотримувався тридцять п'ятого року.

— Гінденбург і таке інше? Пристойність, вірність, чесність — так?

— Саме так. Гінденбург і тепер був би його лозунгом.

— А який твій лозунг?