Розділ «Поїзд точно за розкладом Переклала Галина Сварник»

Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту. Груповий портрет з дамою.

Переклала Галина Сварник

Анні-Марії присвячую

Ідучи ще внизу темним переходом, вони почули, як нагорі до перону прогуркотів поїзд і бадьорий голос з гучномовця м'яко оголосив: «Поїзд для відпускників з фронту, Париж — Перемишль через...»

Вони піднялися сходами на перон і зупинилися перед вагоном, з якого радісно вистрибували навантажені пакунками відпускники. Перон швидко порожнів, усе було, як завжди. Попід вікнами вагонів стояли дівчата, жінки, зрідка — мовчазний, похмурий батько... а голос з гучномовця нагадував, що слід поспішити. Поїзд ішов точно за розкладом.

— Чому ти не заходиш? — нерішуче спитав капелан солдата.

— Що? — здивувався солдат.— Боїшся, що я кинуся під поїзд?.. що стану дезертиром... га? Чого тобі від мене треба?.. Боїшся, що я збожеволію?.. А чого б мені не збожеволіти! Я не хочу вмирати, не хочу — і край.— Він говорив усе це з незворушним спокоєм, слова зривалися з його уст, наче крижинки.— Годі! Я вже сідаю, місце завжди десь та знайдеться... ну, ну, не сердься, молись за мене.

Він узяв ранець, зайшов у якісь перші відчинені двері, опустив зсередини віконну шибу й вихилився з вікна, а в цей час над ним поплив протяжний голос, як згусток слизу: «Поїзд відходить...»

— Я не хочу вмирати! — закричав він.— Я не хочу вмирати, але найжахливіше те, що я помру... скоро!

Темна капеланова постать на холодному сірому пероні віддалялася й віддалялася... Віддалялась, аж поки й сам перон розтанув у ночі.

Часом слово, вимовлене, здавалось би, випадково, стає раптом схоже на закляття. Воно набирає ваги й незвичайної швидкості, випереджає того, хто його мовив, відчиняє десь у невідомій далині двері майбутнього, а тоді з разючою невідворотністю бумеранга повертається назад. Отак часом легковажна, бездумна балаканина, а найчастіше важке, болюче слово, сказане на прощання біля вагона поїзда, що вирушає назустріч смерті, свинцевою хвилею повертається до того, хто його сказав, і людина раптом розпізнає зловісну й водночас оглушливу силу долі. Раптове прозріння дається закоханим і солдатам, людям, приреченим на смерть, і тим, що сповнені космічної жадоби життя, і тоді людина, яка дістала цей дар,— собі на радість чи на горе,— раптом відчуває, як мимохіть сказане слово, повернувшись, проникає у неї щораз глибше і глибше.

Андреас навпомацки повільно пробирався всередину вагона, але тут слово «скоро» влучило в нього, наче куля: безболісно і майже непомітно пройшло крізь м'язи, тканини, клітини й нерви, аж поки нарешті за щось зачепилося й розірвалось, завдавши болючої кривавої рани... Життя... Біль...

«Скоро»,— подумав він і відчув, як зблід. Але поводився при цьому звично, майже не усвідомлюючи цього. Запалив сірника, освітивши солдатів, які лежали, сиділи навпочіпки, спали над, під і на своїх пожитках. Запах застояного тютюнового диму змішався з запахом застояного поту й того особливого просякнутого пилом бруду, який чіпко тримається всіх солдатських скупчень. Перш ніж погаснути, сірник іще раз яскраво спалахнув, і в цьому останньому світлі він помітив попереду в проході невеличке вільне місце й почав туди обережно пробиратися. Ранець він затиснув під пахвою, шапку — в руці.

«Скоро»,— подумав він, і страх озвався в ньому десь глибоко-глибоко. Страх і тверда впевненість, що так воно й буде.

«Ніколи більше,— подумав він,— ніколи більше не побачу цього вокзалу, ніколи вже не побачу обличчя друга, якого я кривдив до останньої миті... ніколи...»

«Скоро!» Діставшись до вільного місця, він обережно, щоб не побудити поснулих людей, поклав на підлогу ранець, сів на нього, спершись плечима на двері купе; потім спробував, наскільки можливо, зручніше вмостити ноги — ліву обережно простяг біля обличчя сплячого, а праву поклав навскоси на речі, що підпирали спину іншого. Позад нього хтось витер сірника, мовчки закурив у темряві. Обернувшись у той бік, Андреас бачив жаринку цигарки, й часом, коли незнайомий глибоко затягався, відблиск вогника вихоплював незнайоме солдатське обличчя, сіре й утомлене, з гіркими складками безнадії.

«Скоро»,— думав він. Гуркотів поїзд, усе було як звичайно. Сморід. Бажання закурити, непогамовне бажання закурити. Тільки б не спати! Повз вікно пропливали похмурі обриси міста. Десь удалині по небу нишпорили прожектори, здавалося, бліді мертві пальці роздирають синю запону ночі... десь далеко били зенітки... А за вікном і далі пропливали темні, німі, похмурі будинки. Коли настане це «скоро»? Кров відринула від серця, знов прилинула до нього, життя творило свій кругообіг, але пульс вистукував тільки одне: «Скоро!» Тепер він не міг би вимовити фрази: «Я не хочу вмирати». Він боявся навіть вимовити її подумки. Як тільки пробував скласти речення, на думку спадало: «Я помру... Скоро!..»

Позад нього у відблиску цигарки виринуло ще одне сіре обличчя, і він почув приглушене, стомлене бурмотіння. Незнайомі розмовляли між собою.

— Дрезден,— сказав один голос.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту. Груповий портрет з дамою. » автора Генріх Белль на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Поїзд точно за розкладом Переклала Галина Сварник“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи