Розділ «Більярд о пів на десяту Переклав Євген Попович»

— Це не картина, а історія,— відповів Шрелла,— і вада її в тому, що вона ще й правдива... Але якщо я перекладу цю історію на образно-абстрактну мову й потім витлумачу її тобі, то ти почуєш мало приємного для себе.

— Тобі напевне дивно, що я тут виправдуюсь перед тобою,— тихо мовив Нетлінгер і вийняв сигару з рота,— але повір мені, коли я побачив твоє прізвище у списку розшуканих злочинців і, переглянувши рапорт, довідався, що тебе справді арештували на кордоні, то, не вагаючись жодної хвилини, вжив усіх заходів, щоб звільнити тебе.

— Дуже шкода,— відповів Шрелла,— якщо ти думаєш, що я сумніваюся в щирості твоїх мотивів і почуттів. Я навіть не сумніваюся, що ти каєшся, але в кожній картині — а ти мене просив вважати цю історію ще однією картиною до моєї колекції,— в кожній картині є якась абстрактна ідея, і тут — це та роль, яку ти грав тоді і граєш тепер, вона, вибач мені, та сама, бо тоді мене, щоб знешкодити, треба було посадити до в'язниці, а тепер мене, щоб знешкодити, треба було звільнити. Боюся, що Роберт, у якого мислення багато абстрактніше, ніж у мене, саме тому не хоче з тобою зустрічатися. Сподіваюся, що ти розумієш мене,— я й тоді ніколи не сумнівався в щирості твоїх особистих мотивів і почуттів. Ні, ти мене не розумієш і не пробуй зрозуміти, бо ти грав свої ролі, не усвідомлюючи їх, інакше був би циніком або злочинцем, а ти не став ні тим, ні тим.

— Тепер я справді не знаю, чи ти мені робиш компліменти, чи зовсім навпаки.

— І те, й те,— засміявся Шрелла.

— Ти, мабуть, не знаєш, що я робив для твоєї сестри.

— Ти захищав Едіт?

— Так. Вакера хотів її заарештувати, знов і знов заносив її до списку, а я щоразу викреслював її прізвище.

— Ваша добродійність, мабуть, ще страшніша за ваші злочини,— тихо мовив Шрелла.

— А ви ще невблаганніші за самого бога, бо він прощає людині, якщо вона покається у своїх гріхах.

— Я не бог і не претендую ні на його мудрість, ні на його милосердя.

Нетлінгер похитав головою і відхилився назад. Шрелла витяг з кишені сигарету, встромив її в рот і знов злякався, коли Нетлінгер раптом клацнув запальничкою в нього перед носом і чисте блакитне полум'я мало не обпалило йому повік. «А теперішня твоя ввічливість,— подумав він,— ще гірша за колишню брутальність. Ти так само завзято, як колись кидав мені в обличчя бейсбольний м'яч, тепер лізеш мені у вічі зі своєю запальничкою».

— Коли Роберта можна спіймати? — спитав він.

— Мабуть, аж у понеділок, мені не вдалося з'ясувати, куди він поїхав після обіду. Його батько й дочка теж поїхали. Але, може, сьогодні ввечері ти застанеш його вдома або завтра о пів на десяту в готелі «Принц Генріх», він там щодня грає в більярд від пів на десяту до одинадцятої. Вони хоч поводилися з тобою по-людському у в'язниці?

— Так,— відповів Шрелла,— були ввічливі.

— Якщо тобі потрібні гроші, скажи мені. З тим, що в тебе є, не розженешся.

— Дякую, до понеділка мені вистачить, а тоді я матиму гроші.

Що ближче до вокзалу, то потік машин ставав довший і ширший. Шрелла спробував відчинити вікно, але не впорався з ручкою. Нетлінгер перехилився через нього й опустив скло.

— Боюся, що повітря на вулиці не набагато чистіше від того, яким ми дихаємо в машині,— зауважив він.

— Дякую,— сказав Шрелла. Він глянув на Нетлінгера й переклав сигарету з лівої руки в праву, а тоді з правої знов у ліву.— Послухай, а того м'яча, що його тоді забив Роберт, взагалі знайшли колись чи ні? — запитав він.— Пам'ятаєш?