Розділ «Більярд о пів на десяту Переклав Євген Попович»

— Ні,— тихо мовив Шрелла.— Дочка Едіт?

— Звичайно,— сказав Нетлінгер,— твоя небога. Ото не пощастило... Ну, ходімо їсти.

Він перейшов майдан і завернув до готелю «Принц Генріх» на другому боці вулиці. Шрелла подався за ним. Бой у бузковій лівреї відчинив їм двері, які, гойднувшись за ними, знов стали у свої оббиті повстю гнізда.

— Місце біля вікна? — спитав Йохен.— Будь ласка. Щоб не дуже сліпило сонце? Отже, зі східного боку. Гуго, доглянь, щоб добродіїв посадовили біля вікна зі східного боку. Нема за що.

Від чайових тут не відмовляються. Одна марка — чесно зароблена монета, а чайові — душа нашого фаху. А все ж переміг я, голубе, ти його так і не побачив. Що він спитав? Чи пан Фемель грає в більярд у неділю? Шрелла? Господи! Та мені навіть не треба дивитися в червону картку.

— Боже мій, ви, думаю, вибачите старому, пане Шрелло, коли він дозволить собі, поки тут нікого немає, сказати вам кілька слів, що не входять у його службові обов'язки. Я добре знав вашого батька, дуже добре, він же рік працював тут у нас, саме тоді, коли відбувався німецький спортивний фестиваль. Ви навіть пам'ятаєте той фестиваль? Ну певне, вам же тоді було вже років десять або й дванадцять. Ось вам моя рука, мені буде дуже приємно, як ви її потиснете. Боже мій, я думаю, ви мені вибачите, що я так розчулився, хоч це, так би мовити, не входить у мої службові обов'язки. Я вже досить старий, щоб дозволити собі таке. Ваш батько був поважний чоловік, а з якою гідністю тримався! Боже мій, він не зносив хамства, зате до тих, хто не дозволяв собі хамства, був ласкавий, як ягня. Я часто згадував вашого батька... Вибачте мені, коли я роз'ятрив вам давні рани. Господи... я ж зовсім забув, боже мій. Яке щастя, що ті свині вже тут не порядкують. А втім, будьте обережні, пане Шрелло, часом мені здається, що вони все-таки перемогли. Будьте обережні, не довіряйте цьому спокоєві... І вибачте старому, що він розчулився й робить зауваження, які не входять у його службові обов'язки. Гуго, посадови добродіїв на найкраще місце зі східного боку, на найкраще. Ні, пане Шрелло, в неділю пан Фемель не грає в більярд, ні, в неділю не грає. Як він зрадіє, ви ж були замолоду друзями й однодумцями, правда ж? Не думайте, що в усіх коротка пам'ять. Часом би він з якоїсь причини все-таки з'явився тут, я вам повідомлю, якщо ви лишите свою адресу, я пошлю вам гінця, дам телеграму, зателефоную, якщо хочете. Для своїх клієнтів ми робимо все.

Гуго і оком не змигнув. Гостей пізнають тільки тоді, як вони самі цього хочуть. Це той лаявся в більярдній? У готелі зберігають таємниці своїх гостей. Гарапник із колючого дроту? Ні, треба уникати недоречних міркувань і висновків, збереження таємниці — девіз нашого фаху. Меню? Будь ласка, панове. Вас це місце влаштовує? Східний бік, біля вікна, не дуже сліпить сонце. Звідси вам буде видно західний неф собору Святого Северина, ранньороманський стиль, одинадцяте або дванадцяте сторіччя, засновник — святий Генріх, герцог Генріх, прозваний Несамовитим. Так, пане, гарячі страви подають цілий день, усі страви, зазначені в меню, є від дванадцятої до двадцять четвертої години. Що в меню найкраще? Ви хочете відзначити зустріч? У відповідь на такий вияв довіри можна ледь усміхнутися — мовляв, усе розумію. Тільки нічого не згадувати. Шрелла, Нетлінгер, Фемель. Ніяких висновків. Шрами на спині?

— Так, старший офіціант зараз підійде й візьме у вас замовлення.

— Ти також вип'єш чарочку «мартіні»? — спитав Нетлінгер.

— Дякую, вип'ю,— відповів Шрелла.

Він віддав хлопцеві плаща й капелюха, пригладив рукою волосся й сів. У залі було мало гостей: у задньому кутку воркувала якась пара й чути було тихий сміх у супроводі дзенькоту келихів. Шампанське.

Шрелла взяв чарку «мартіні» з таці, яку тримав перед ними офіціант, почекав, коли Нетлінгер також візьме свою, підняв її, кивнув Нетлінгерові й випив. Нетлінгер якось негарно постарів. Шрелла пам'ятав його квітучим білявим юнаком, навіть в обрисі його жорстоких уст завжди була якась добродушна рисочка. Він легко долав метр шістдесят сім висоти, пробігав стометрову дистанцію за одинадцять і п'ять десятих секунди. Переможці, думав Шрелла, добродушно-жорстокі, але відверті. Вони навіть не вміли тішитися своєю перемогою, були погано виховані, харчувалися не так, як треба, не мали розмаху. Ось і цей, мабуть, забагато їсть, уже добре полисів, у вологих очах світиться стареча сентиментальність. Нетлінгер схилився над меню з виразом знавця, біла манжета на руці підсунулась угору, і стало видно золотий ланцюжок годинника. На пальці обручка. О боже, подумав Шрелла, навіть якби він не робив усього того, Робертові навряд чи захотілося б гоїти з ним пиво або водити своїх дітей до його вілли на гру у бадмінтон, що сприяє товариським стосункам між родинами.

— Дозволь мені щось вибрати для тебе,— сказав Нетлінгер.

— Будь ласка, вибирай,— відповів Шрелла.

— Ну, то візьмімо на перекуску чудового вудженого лосося, потім курку з pommes frites[24] і салат,— сказав Нетлінгер,— а вже пізніше, я думаю, виберемо щось на десерт Знаєш, у мене апетит на десерт приходить аж тоді, коли я починаю їсти, в цьому я покладаюся на свій інстинкт, він мені підкаже, що взяти — сир, тістечко, морозиво чи омлет Одне тільки я можу з певністю визначити наперед — каву.

Нетлінгер говорив таким голосом, наче брав участь у передачі «Як я став гурманом». Він ніяк не міг відірватися від того переліку страв, наче аж пишався ним, усе мурмотів, як молитву, звертаючись до Шрелли:

— Подвійний антрекот... блакитний струг... медальйон із телятини...

Шрелла спостерігав, як Нетлінгер побожно водив пальцем по списку страв, на деяких затримувався, ляскав язиком, нерішуче хитав головою.

— Коли я бачу слово «пулярда», то просто не можу втриматися.

Шрелла встромив у рот сигарету, радий, що цього разу уникнув Нетлінгерової запальнички. Пригублюючи «мартіні», він стежив очима за Нетлінгеровим пальцем, що нарешті добрався до десерту. «З їхньою грунтовністю, хай би її дідько взяв,— подумав він,— перехочеш їсти навіть таку добру й корисну страву, як смажена курка. Вони просто-таки мусять усе робити краще за інших і явно домоглися в цьому успіху, навіть жеруть так, наче справляють якийсь урочистий обряд, хочуть перевершити італійців та французів».