Розділ «Більярд о пів на десяту Переклав Євген Попович»

— Напевне ні?

— Напевне.

— Самого тебе?

— Так.

— Отже, все-таки нас обох.

Йозеф усміхнувся.

— Звичайно, оскільки я маю якийсь стосунок до тебе.

— Щось погане?

— Так.

— Воно пов'язане з твоєю працею?

— Так. Дай мені свій гребінець, але не крути головою. Дрібний пісок пальцями не вичешиш.

Вона витягла гребінець з торбинки й подала йому через плече. На мить він стиснув їй руку.

— Я ж бачила, як ти вечорами, коли робітники розходились, оглядав купи нової цегли, обмацував її, торкався до неї,— і бачила, що вчора ти цього не робив. Я ж знаю твої руки. І сьогодні ти так рано поїхав із будівництва.

— Я мав забрати подарунок для дідуся.

— Ти поїхав із будівництва не через подарунок. Де ти був?

— У місті,— відповів він.— Рамця для знімка ще не була готова, мені довелося почекати. Ти ж знаєш той знімок, де мати тримає мене за руку, Рут на руках, а дідусь стоїть за нами? Я дав його збільшити і знаю, що дідусь буде радий.

А потім я пішов на Модестгасе й дочекався, поки батько вийшов з контори — високий, рівний. Я пішов за ним до готелю і простояв на вулиці півгодини, але він так і не вийшов. А зайти і спитати, де він, я не схотів, мені треба було тільки побачити його, і я його побачив: елегантний добродій у розповні сил.

Йозеф відпустив Маріанну, сховав гребінця в кишеню штанів, поклав руки їй на плечі і сказав:

— Будь ласка, не обертайся, так легше розмовляти.

— Легше брехати,— мовила вона.