Розділ «Більярд о пів на десяту Переклав Євген Попович»

— Ти знаєш пана Фемеля?

— Так,— відповів Гуго.

— І номер його телефону знаєш?

— Так.

— То зроби мені таку ласку, телефонуй йому через кожні півгодини, і якщо він візьме трубку, скажи, що його хотів би бачити такий собі Шрелла.

— Добре.

— Я не певний, що там, куди мені треба йти, є телефони-автомати, а то сам би йому зателефонував. Ти запам'ятав моє прізвище?

— Шрелла.

— Так. Я зателефоную сюди десь о пів на сьому й покличу тебе. Як тебе звати?

— Гуго.

— Щиро дякую, Гуго.

Він устав і глянув згори вниз на Нетлінгера, що взяв із таці ще один шматок полядвиці.

— Мені прикро,— сказав він,— що ти сприйняв мій невинний вчинок як акт помсти. Я зовсім не думав про помсту, але зрозумій, що мені хочеться піти звідси. Я не думаю довго залишатися в цьому гостинному місті, а ще повинен залагодити деякі справи. Мені треба тобі нагадувати про список розшукуваних чи ні?

— Звичайно, ти можеш будь-коли зайти до мене, додому або на службу, як хочеш.

Шрелла взяв із рук офіціанта старанно запаковану білу коробочку й дав йому чайові.

— Масло не просякне назовні,— сказав офіціант.— Усе запаковане в целофан і в коробку, які в нас наготовані спеціально для виїздів на свіже повітря.

— До побачення,— сказав Шрелла.

Нетлінгер ледь підвів голову й відповів:

— До побачення.

— Так, залюбки, шановна пані,— сказав Йохен,— а там ви вже побачите стрілку: «До давньоримських дитячих гробниць». Вони відчинені до восьмої, і, коли смеркає, в них умикають освітлення. Нема за що, красно дякую.