Розділ «Рейчел»

Могла б сидіти на дивані з філіжанкою чаю та дивитися «Суботню кухню».

Могла б піти до спортзали.

Могла б переписати резюме.

Могла б дочекатися, доки Кеті піде, завітати до крамниці та придбати дві пляшечки білого вина.

У іншому житті я також рано прокидалася, від стукоту потяга о 8:04; розплющувала очі, прислуховувалася до стукоту дощу по шибці. Відчувала його присутність у себе за спиною — такого сплячого, теплого, збудженого. Опісля він прямував за поштою, а я готувала яєчню-бовтанку, ми сідали на кухні, пили чай, на пізній обід ходили до паба, а потім засинали, притиснувшись одне до одного на дивані перед телевізором. Я уявляю, що тепер у нього все інакше: ніяких тобі неспішного сексу по суботах чи яєчні-бовтанки — натомість інші радощі: маленька дівчинка лежить між ним та його дружиною та щось лепече. Вона вчиться говорити, тільки-но «та-то» та «ма-ма» й іншою таємничою мовою, яку розуміють лише батьки.

Біль, суцільний і важкий, влаштувався десь усередині грудей. Не можу дочекатися, доки Кеті піде з дому.

Я збираюся побачитися з Джейсоном.

Увесь день залишалася у власній спальні, очікувала, доки Кеті піде, щоб мати змогу купити випити. А вона все не йшла. Залишилася непохитно сидіти у вітальні: «Трохи надолужу справи». Ближче до вечора мені більше несила терпіти ув’язнення та нудьгу, тож я кажу їй, що вирушаю на прогулянку. Прямую до «Снопа пшениці» — великого паба саме поблизу Гай-стрит — і ковтаю три великих келихи вина. Ще дві склянки віскі «Джек Деніелс». Потім рушила до вокзалу, купила кілька бляшанок джину з тоніком та сіла в потяг.

Я планую побачитися з Джейсоном.

Я не збираюся навідуватися до них, не збираюся завітати та постукати у двері. Нічого подібного. Нічого божевільного. Я хочу лише проїхатися повз його будинок потягом. Більше не маю чим зайнятися, додому повертатися не хочу. Бажаю тільки його побачити. Хочу їх обох побачити.

Не надто слушна думка. Я розумію, що думка не надто слушна.

Але що в цьому поганого?

Поїду до Юстона, а потім цим самим потягом повернуся додому. (Мені подобаються потяги, і що в цьому поганого? Потяги — це чудово.)

Раніше, коли я ще жила власним життям, мріяла про те, що ми з Томом вирушимо у романтичні подорожі потягом. (На нашу п’яту річницю мріяла подорожувати лінією Берджен, а на сорокову — подорожуватимемо Японією у блакитному потягу.)

Заждіть, зараз будемо проїжджати повз їхню оселю.

Яскраво світить сонце, але я бачу погано. (Перед очима двоїться. Заплющую одне око. Ліпше.)

Ось вони! Чи то він? Вони стоять на веранді. Чи це вони? Чи це Джейсон? Невже це Джесс?

Маю наблизитися, нічого не бачу. Хочу до них наблизитися.

Не поїду до Юстона, зійду у Вітні. (Не слід мені виходити у Вітні, надто небезпечно. А якщо мене побачать Том з Анною?)

Я маю намір зійти у Вітні.