Нічого не сталося, тіні так само снували у кав'ярні. Він склав долоні рупором і притулив їх до рота.
— Геть війну!
Його власний голос видався йому громом. Декілька тіней зупинилося, і він побачив, що до нього підходять люди. Їх було досить чимало, більшість була в кашкетах. Вони недбало наближалися і з цікавістю дивилися на нього.
— Геть війну! — гукнув він до них.
Вони були вже зовсім поруч; серед них були дві жінки й приємний на вигляд чорнявий молодик. Філіп з симпатією зиркнув на нього і заволав, не зводячи з нього очей:
— Геть Даладьє, геть Чемберлена, нехай живе мир!
Тепер вони оточили його, й він уперше за останні дві доби відчув, що йому добре. Вони дивилися на нього, піднявши брови, й нічого не казали. Він хотів було пояснити їм, що вони жертви капіталістичного імперіалізму, та голос його ніяк не міг зупинитися і знай волав: «Геть війну!» Це був справжнісінький переможний гімн. Він отримав дужого стусана у вухо і кричав далі, потім його садонули у писок і в праве око: він повалився на коліна й уже не кричав. Перед ним опинилася якась жінка, він бачив її коліна й черевички з плоскими каблуками, вона відбивалася і кричала:
— Негідники! Негідники! Це ж дитина, не чіпайте його!
Матьє почув пронизливий голос, який волав: «Негідники! Негідники! Це ж дитина, не чіпайте його!» Хтось відбивався посеред цілого десятка чоловіків у кашкетах; то була невисока жіночка, вона розмахувала руками, й коси падали їй на обличчя. Чорнявий молодик зі шрамом під вухом брутально тряс її, а вона волала:
— Він має рацію, всі ви боягузи, ви мусите бути на майдані Згоди і протестувати проти війни; а ви волієте лупцювати хлопчака, бо це не так небезпечно.
Гладка власниця публічного будинку, яка стояла перед Матьє, дивилася на цю сцену палаючими очима.
— Роздягніть її догола! — сказала вона.
Матьє з досадою одвернувся: такі оказії мусили зараз відбуватися на кожному середхресті. Переддень війни, переддень зброї: це було мальовниче, та його воно не стосувалося. Раптом він вирішив, що це стосується його. Він відіпхнув повію, увійшов у коло й поклав долоню на плече чорнявого молодика.
— Поліція, — сказав він. — Що сталося?
Молодик недовірливо глянув на нього.
— Та он той хлопчисько! Він кричав: «Геть війну!»
— А ти його вдарив? — суворо поспитався Матьє. — Ти що, не міг погукати поліцая?
— Та поліцаїв тут нема, пане інспекторе, — озвалася повія.
— А ти, мандрьохо, — сказав їй Матьє, — говоритимеш тоді, коли тебе спитають!
Чорнявий молодик геть знітився.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шляхи свободи. Відстрочення» автора Жан-Поль Сартр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВІВТОРОК, 27 ВЕРЕСНЯ“ на сторінці 13. Приємного читання.