Розділ «ВІВТОРОК, 27 ВЕРЕСНЯ»

— Сядьте на відкидному сидінні.

Він сів.

— Що сталося?

— Малюк геть з глузду з'їхав. Каже, що хоче потрапити до в'язниці; він ввесь час сіпає за ручку дверцят і хоче вискочити надвір. Я не така дужа, щоб утримати його.

Хлопчак забився в куток авта, його коліна стирчали вище голови.

— В нього потяг до страдництва, — пояснила Ірена.

— Скільки йому років?

— Хтозна, здається, дев'ятнадцять.

Матьє розглядав довгі худі ноги хлопчака: тому було стільки ж, як найстаршим його учням.

— Якщо йому хочеться потрапити до хурдиги, — сказав він, — то ви не маєте права заважати йому.

— Дивак ви та й годі, — обурено сказала Ірена. — Ви ж не знаєте, що йому загрожує.

— Він когось упорав?

— Та ні.

— А що він накоїв?

— То ціла історія, — з похмурим виглядом відказала вона. Він помітив, що вона зібрала коси на вершечку голови. Це надавало їй комічного й затятого вигляду, незважаючи стомлені гожі вуста.

— Так чи так це стосується лише його, — сказав Матьє. — Він вільний.

— Вільний! — вигукнула вона. — Кажу ж вам, що в нього не всі вдома.

Почувши слово «вільний», хлопчак розплющив своє здорове око і щось пробурмотів, Матьє не розчув, що саме, а потім ні сіло ні впало вхопився за клямку і спробував було відчинити дверцята. В цю мить якесь авто легенько зачепило таксі, котре враз зупинилося. Матьє натиснув рукою на груди хлопчака і відіпхнув його на сидіння.

— Якби мені захотілося потрапити до в'язниці, — провадив він, звертаючись до Ірени, — то я не хотів би, щоб ви мені заважали.

— Геть війну! — заволав хлопчак.