Розділ «ВІВТОРОК, 27 ВЕРЕСНЯ»

— Та нічого ми йому не зробили, — сказав він, облизуючи розбиті кісточки пальців. — Затопили в писок, щоб замовк, та й годі.

— Хто затопив у писок? — поспитався Матьє.

Молодик зі шрамом глянув на свої руки й зітхнув.

— Я, — зізнався він.

Інші відступили на крок; Матьє обернувся до них.

— Ви хочете потрапити у свідки?

Не відповідаючи, вони відступили ще далі. Повія вже зникла.

— Розходьтеся, — сказав Матьє, — а то позаписую ваші прізвища. А ти залишся.

— А що, — поспитався молодик, — тепер французів замикають до хурдиги за те, що вони не дають німакові влаштовувати провокації?

— Не твоє діло, — сказав Матьє. — Розберемося.

Роззяви розійшлися. Залишилося двоє чи троє, вони стояли на порозі кав'ярні й дивилися. Матьє нахилився до хлопчака: його дали добрячої лупки. З розбитої губи текла кров, а ліве око геть запливло. Правим оком він пильно дивився на Матьє.

— Це я кричав, — гордо сказав він.

— Не міг вигадати нічого кращого, — сказав Матьє. — Встати можеш?

Хлопчак насилу підвівся. Він упав у салату; ззаду прилип до нього листок салати, а за піджак зачепилися соломини. Жіночка обтріпала його долонею.

— Ви знаєте його? — запитав Матьє..

Вона трохи повагалася.

— Н-ні, — відказала вона.

Хлопчак зареготався.

— Звичайно ж, знає. Це Ірена, секретарка Пітто.

Ірена понуро зиркнула на Матьє.