Розділ «НЕДІЛЯ, 25 ВЕРЕСНЯ»

— За що вони воюють?

— Кожен за своє. Я знав таких, котрі воювали за те, щоб навчитися читати.

— У Франції всі вміють читати, — сказав Матьє. — Якщо я зустріну в своєму підрозділі пастуха з Севен і побачу, як він умирає поруч зі мною за те, щоб зберегти для мене республіку і мої свободи, то не пишатимуся цим. Ох, Ґомесе, невже вам не буває соромно від того, що ці люди вмирають за вас?

— Мене це не бентежить, — відказав Ґомес. — Я так само ризикую своєю шкурою.

— Генерали вмирають у ліжку.

— Я не завжди був генералом.

— Все одно це не те ж саме, — сказав Матьє.

— Я не шкодую їх, — відказав Ґомес, — в мене жалости до них немає. — Він простягнув над скатеркою руку і схопив Матьє за плече. — Матьє, — тихо й повільно сказав він, — війна — це гарно.

Лице його палало. Матьє надався було вивільнитися, та Ґомес міцно стиснув його за руку і провадив:

— Я люблю війну.

Більше не було про що балакати. Матьє збентежено засміявся, й Ґомес випустив його руку.

— Ви справили страшенне враження на нашу сусідку, — сказав Матьє.

Ґомес крізь свої гарні вії кинув погляд ліворуч.

— Справді? — перепитав він. — Що ж, куватимемо залізо, поки воно гаряче. На цьому майданчику можна танцювати?

— Авжеж.

Ґомес підвівся, застібаючи свого піджака. Він попрямував до акторки, і Матьє побачив, як він уклонився їй. Вона закинула голову назад і, засміявшись, глянула на нього, потім вони віддалилися й почали танцювати. Вони танцювали; від неї нітрохи не тхнуло негритянкою, мабуть, вона була з Мартініки. Філіп думав: «Мартініканка», а на вустах було слово «малабарка». Він пробурмотів:

— Моя прегарна малабарка.

Вона відказала:

— Ви добре танцюєте.

В її голосі вчувалася мелодія сопілки, це було теж непогано.