Розділ «НЕДІЛЯ, 25 ВЕРЕСНЯ»

— Ви добре говорите французькою, — сказав він.

Вона обурено зиркнула на нього.

— Я народилася у Франції.

— Пусте, — сказав він. — Все одно ви добре розмовляєте французькою.

Він подумав: «Я п'яний» і зареготався. Вона незлобливо сказала йому:

— Ви геть п'яні.

— Угу, — відказав він.

Він більше не почував утоми; танцювати він міг би до самісінького ранку; проте він поклав собі переспати з муринкою, це було важливіше. Найбільш утішною у сп'янінні була та влада, яку воно давало йому над речами. Не було потреби доторкатися до них: один-однісінький погляд — і ти ними володієш; він володів цим чолом, цими темними косами; він пестив свої очі цим гладеньким лицем. Далі все ставало наче імла; був огрядний добродій, який пив шампанське, а потім люди, які немовби сиділи одне на одному і яких він насилу бачив. Танок скінчився; вони посідали на свої місця.

— Ви так добре танцюєте, — сказала вона. — У такого гарнюнчика, напевне, було багато жінок.

— Я дівич, — відказав Філіп.

— Брехунець!

Він підняв руку.

— Клянуся вам, що я дівич. Життям своєї матери клянуся.

— Он як? — розчаровано перепитала вона. — То жінки вас не цікавлять?

— Хтозна, — сказав він. — Треба перевірити.

Він глянув на неї, він володів нею очима, ось він скорчив гримасу і сказав:

— Я розраховую на тебе.

Вона видихнула йому в обличчя цигарковий дим і відказала:

— От побачиш, що я вмію.

Він узяв її за коси і притягнув до себе; зблизька від неї все-таки трохи тхнуло салом. Він легенько поцілував її в уста. Вона сказала: