Розділ «НЕДІЛЯ, 25 ВЕРЕСНЯ»

— Та ви з глузду з'їхали! — тривожно вигукнула Жаніна. — Ви геть ума рішилися, як ви можете казати таке?

Вона обійшла довкруг візка і нахилилася до нього, він відчув її гарячий подих.

— Годі, годі! — сказав він, регочучись їй ув обличчя. — Не треба вдавати. Вже хто-хто, а ви не будете сумувати, якщо я помру. Хіба що та гарнюня чорнявка, медсестра лікаря Роберталя.

Жаніна хутко випросталася.

— Вона мов баба-яга, — сказала вона. — Ви уявити собі не можете, скільки прикростей завдала вона Люсьєні. О, ця залляла б вам сала за шкуру, — крізь зуби додала Жаніна. — І їй голову не задуриш, вона не така дурненька, як я.

Шарль підвівся і занепокоєно роззирнувся довкруги. В залі вишикувалося понад дві сотні візків. Один по одному носії викочували їх на перон.

— Я не хочу їхати, — пробурмотів він крізь зуби.

Жаніна раптом розгублено глянула на нього.

— Прощавайте, — сказала вона йому. — Люба, люба моя лялю, прощавайте.

Він хотів було відповісти, та візок сіпнувся. Дрижаки пробігли по ньому від ніг до потилиці; він відкинув голову назад і побачив, як над схилилося червонясте обличчя.

— Пишіть мені, — гукнула Жаніна, — пишіть!

Він був уже на пероні, в гаморі свистків і прощальних вигуків.

— Оце… оце наш потяг? — тривожно поспитався він.

— Не подобається? А ви що хотіли? Східний експрес? — іронічно запитав служник.

— Таж це товарні вагони!

Служник сплюнув собі під ноги.

— В пасажирському вагоні ви не помістилися б, — пояснив він. — Треба було б знімати сидіння, знаєте яка це морока?

Носії брали лежаки за два кінці, знімали їх із візків і несли до вагонів. Біля вагонів стояли служники у кашкетах, вони нагиналися, брали лежаки, як могли, і заносили їх у темряву. Красунчик Самуель, найбільший джигун у Берку, в якого було вісімнадцять костюмів, проплив у руках носіїв біля Шарля і догори дригом зник у вагоні.

— Таж є санітарні потяги, — обурено сказав Шарль.

— Ох, маєте слушність. Але хто б це напередодні війни подавав санітарні потяги у Берк, щоб вивозити калік?