Розділ «НЕДІЛЯ, 25 ВЕРЕСНЯ»

Шляхи свободи. Відстрочення

— Ох, не заплутуй мене! Ні, поганого тут немає; справді, що тут поганого? Хто ж каже, щоб я не робила цього? Ніхто: ні чоловіки, які крутяться довкола мене, ні мої подруги, які використовують мене, ні матуся, яка вже не заробляє ні копійки і якій я посилаю гроші. А от ти повинен вважати, що це погано, бо ти мій коханець.

П'єр схрестив руки на ковдрі; у нього був понурий і блудний погляд недужого.

— Не кричи, — тихо сказав він. — У мене голова болить.

Вона погамувалася і холодно глянула на нього.

— Не бійся, — півголосом сказала вона, — більше я не кричатиму. Тільки знай, між нами все скінчилося. Бо, розумієш, мені вже в печінках сидить те, що я дозволяю м'яшкорити себе цьому старому лантухові з гайном, і якби ти дав мені ляпаса чи пожалів мене, то я вирішила б, що ти трохи любиш мене, й це мене підбадьорило б. Та якщо я сплю, з ким хочеться, а всім, і навіть тобі, до того байдуже, тоді я брудна сучка, мандрьоха. Що ж, любий мій, мандрьохи бігають за багатіями, й у них немає потреби лигатися з такими бидлаками, як ти оце.

П'єр не відповів; очі його були заплющені. Вона загилила ногою свого стільця і, грюкнувши дверми, вийшла з каюти.

Він плив, звівшись на лікоть, поміж шале, клініками, сімейними пансіонатами; скрізь було порожньо, сто двадцять двоє вікон готелю „Брюн“ були відчинені, в саду вілли „Оаза“ недужі чекали, лежачи у своїх домовинах; попіднімавши голови, вони дивилися на парад візків; цілий гурт візків котився до вокзалу. Ніхто не розмовляв, чутно було тільки, як порипують осі й глухий стукіт коліс, які з'їжджають із хідника на бруківку. Жаніна йшла хутко; вони випередили огрядну баберу з червоним обличчям, котру котив низенький заплаканий дідок, випередили Зозо, на вокзал його котила мати, доглядачка громадської вбиральні.

— Гей! Гей! — погукав Шарль.

Зозо здригнувся, трохи звівся і глянув на Шарля своїми порожніми світлими очима.

— Не щастить нам, — зітхнувши, сказав він.

Шарль упав на спину; праворуч і ліворуч від себе він відчував оці поземні присутності, десять тисяч маленьких похоронів. Він знову розплющив очі й побачив шматок неба й сотні людей, котрі, вихилившись із вікон будинків на Великій вулиці, махали хустинками. Негідники! Негідники! Це ж не 14 липня. Чаїна зграя з криком закружляла над його головою, й Жаніна висякалася за візком. Вона плакала під своїм своєю креповою вуаллю, доглядачка втупилася в єдиний вінок, який погойдувався позад карети, та чула, як та плаче, вона не повинна так побиватися, вже десять років вона його не бачила, та завжди зберігаєш десь у глибині душі соромливий і непогамований смуток, який смиренно очікує похорону, першого причастя, весілля, аби пролляти сльози, які зазвичай не зважуєшся виказати; доглядачка подумала про свою паралізовану матір, про війну, про небожа, якого незабаром заберуть до війська, про тяжкий свій приділ доглядачки і теж заплакала, вона була задоволена, родичка плакала, за нею почала плакати консьєржка, бідолашний дідок, так мало людей проводжає його в останню дорогу, хоча у всіх смуток на обличчі; Жаніна плакала, котячи візок, Філіп ішов, я зараз зомлію, Здоровань Луї йшов, війна, недуга, смерть, від'їзд, убогість; була неділя, Моріс співав біля вікна свого купе, Марсель зайшла до цукерні купити тістечок із кремом.

— Щось не дуже ви балакучі, — сказала Жакліна. — А я гадала, вам тяжко буде покидати мене.

Вони звернули на вулицю, що провадила до вокзалу.

— Вам здається, що я недостатньо засмучений? — поспитався Шарль. — Мене запаковують, везуть бозна-куди, не питаючи моєї згоди, а ви ще й хочете, аби я шкодував за вами?

— Черствий ви.

— Нехай, — шорстко відказав він. — Хотів би я, щоб ви опинилися на моєму місці. Глянув би тоді я на вас.

Вона не відповіла, і він угледів над головою темну стелю.

— Приїхали, — сказала Жаніна.

Кого волати на порятунок? Кого потрібно благати, щоб не везли мене, я зроблю все, що вони захочуть, аби тільки мене залишили тут, вона мене доглядатиме, возитиме на прогулянки, голубитиме своїми пальчиками…

— Ох, — сказав він, — чую я, що здохну під час цієї мандрівки.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шляхи свободи. Відстрочення» автора Жан-Поль Сартр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НЕДІЛЯ, 25 ВЕРЕСНЯ“ на сторінці 13. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи