Розділ «XVIII»

І м'яко докинув:

— Тепер треба подумати над тим, щоб забрати вашу заяву, Лоло. Або ж, якщо хочете, заявіть на мене.

Лола одвернула голову і хутко сказала:

— Я ще не подала заяву.

Вона стояла посеред кімнати із зосередженим виглядом. Потім сказала:

— Там були ще листи.

— В мене їх більш нема. Я взяв їх сьогодні вранці для нього, коли він вирішив, що ви померли. Тоді мені й спало на думку повернутися і взяти гроші.

Лола дивилася на Матьє без ненависти, з величезним подивом і якимсь зацікавленням.

— Ви поцупили в мене п'ять тисяч франків! — сказала вона. — Це… сміх та й годі.

Та враз її очі погасли, обличчя посуворішало. В неї був стражденний вигляд.

— Піду я, — сказала вона.

Вони мовчки дали їй пройти. На порозі вона обернулася.

— Якщо він нічого не вкоїв, то чому ж не приходить?

— Хтозна.

Лола коротко схлипнула і притулилася до одвірка. Матьє ступнув до неї, та вона опанувала себе.

— Гадаєте, він повернеться?

— Мені здається, що так. Вони нездатні приносити щастя іншим, але й кидати нездатні теж, для них це ще важче.

— Авжеж, — сказала Лола. — Авжеж. Ну що ж, прощавайте.

— Прощавайте, Лоло. Вам… вам нічого не треба?

— Ні.