Розділ «XVIII»

— Хазяйка ж його бачила.

— Так, але ж у скриньку ви не заглядали? О восьмій вечора гроші ще були там. Я прийшов о десятій і взяв їх. Біля конторки була консьєржка, вона бачила мене і може підтвердити. Ви помітили крадіжку лише опівночі.

— Авжеж, — стомлено відказала Лола. — Опівночі. Та це не має значення. В «Суматрі» мені зробилося зле, і я повернулася. Лягла у ліжко і взяла скриньку. Там… там були листи, які мені захотілося перечитати.

Матьє подумав: «І справді, листи. Чому вона хоче приховати, що їх у неї вкрали?» Вони помовчали; часом Лола розгойдувалася назад і вперед, як людина, що спить навстоячки. Нарешті вона мовби прокинулася.

— То це ви обікрали мене?

— Я.

Вона коротко зареготалася.

— Залиште ці балачки для суду, якщо вже вам хочеться заробити півроку замість нього.

— Подумайте, Лоло, який мені зиск ризикувати свободою замість Бориса?

Вона скривила губи.

— Звідки ж я знаю, як ви там на нього впливаєте?

— Та це ж дурня! Послухайте, клянуся вам, це я: скринька стояла біля вікна, під валізою. Я взяв гроші й залишив ключ у замку.

Вуста її тремтіли, вона нервово бгала сумочку.

— Це все, що ви хотіли мені сказати? Тоді дайте мені піти звідси.

Вона хотіла було рушити до дверей, та Матьє перепинив її.

— Лоло, ви не хочете, щоб вас переконали.

Лола відштовхнула його плечем.

— А ви не бачите, в якому я стані? За кого ви тримаєте мене з вашими байками про скриньку? Вона була біля вікна, під валізою, — перекривила вона його голос. — Борис був тут, невже ви гадаєте, ніби я цього не знаю? Ви домовилися, що треба буде сказати цій бабуні Лолі. Пропустіть мене! — несамовито сказала вона. — Пропустіть!

Матьє хотів було взяти її за плечі, та вона відскочила назад і спробувала відкрити сумочку; Матьє видер її і жбурнув на диван.

— Тварюка! — вигукнула Лола.