Розділ «XVIII»

— Там сірчана кислота чи револьвер? — посміхаючись, запитав Матьє.

Лола затремтіла всеньким тілом. «Готово, — подумав Матьє, — нервовий напад». Здавалося, він бачить безглуздий зловісний сон. Та її треба було переконати. Лола перестала тремтіти. Вона забилася в куток біля вікна і наглядала за ним очима, що так і горіли від безсилої ненависти. Матьє одвернувся: він не боявся її ненависти, та на цьому обличчі був такий розпач і страждання, що цього несила було терпіти.

— Сьогодні вранці я був у вашій кімнаті, — наполегливо сказав він. — Ключ я взяв у вашій сумочці. Коли ви прокинулись, я саме збирався відімкнути скриньку. В мене не було часу покласти ключ на своє місце, й мені спало на думку, що увечері треба ще раз прийти до вашої кімнати.

— Не треба, — сухо відказала Лола, — я бачила, як ви зайшли сьогодні вранці. Коли я з вами заговорила, то ви навіть до ліжка ще не дійшли.

— Я вже заходив один раз і знову повернувся.

Лола посміхнулася, і він неохоче докинув:

— Через листи.

Вона мовби й не чула його: марно було казати їй про листи, вона хотіла думати тільки про гроші, їй треба було про це думати, щоб розпалити в собі лють, її останнє прихистя. Нарешті вона сухо зареготалася і сказала:

— Річ у тому, що вчора ввечері Борис попросив у мене п'ять тисяч франків, розумієте? Саме через це ми й погиркалися.

Матьє відчув своє безсилля: було цілком очевидно, що винуватим тут має бути Борис. «Я повинен був подумати про це», засмучено сказав він сам собі.

— Тож не тратьте сили, — недобре посміхнувшись, мовила вона. — Я дам йому чосу! Якщо вам поталанить забити баки судді, то я розправлюся з ним по-іншому та й годі.

Матьє глянув на сумочку, що лежала на дивані. Лола теж глянула на неї.

— Він просив гроші для мене, — сказав він.

— Авжеж. А книгу пополудні він теж поцупив для вас? Він вихвалявся цим, коли ми танцювали.

Вона вмить затнулася і раптом додала із погрозливим спокоєм:

— А втім, нехай! То це ви мене обікрали?

— Атож.

— Гаразд, поверніть мені гроші.

Матьє спантелично мовчав. Лола додала з переможною іронією:

— Зараз же віддайте їх мені, і я заберу заяву.