Розділ «VIII»

Тепер Марсель давно вже прокинулася; напевне, вона місця собі не знаходить. Треба її заспокоїти, треба сказати їй, що вона в жодному разі не піде до тої старої. Матьє з ніжністю уявив її нещасне, спустошене обличчя, яким воно було напередодні, і вона раптом здалася йому вкрай беззахисною. «Треба буде їй зателефонувати». Та він вирішив, що спочатку зайде до Жака: «Тоді я зможу звістити їй гарну новину». Він роздратовано подумав про те, з яким виглядом прийме його Жак. Він буде веселий і розважливий, утримуватиметься як від осуду, так і від поблажливости, голову схилить набік і, приплющивши очі, запитає: «Як, тобі знову потрібні гроші?» В Матьє аж мороз по шкурі пішов. Він перейшов на той бік вулиці й подумав про Даніеля: він не мав на нього урази. На Даніеля не можна гніватися, він такий. Та на Жака він гнівався. Він зупинився перед низьким будинком на вулиці Реомюр і, як це бувало щоразу, роздратовано прочитав: «Жак Делярю, адвокат, третій поверх». Адвокат! Він увійшов у ліфт. «Може, хоч Одетта не буде вдома», подумалося йому.

Та вона була вдома; Матьє угледів її через зашклені двері вітальні. Вона сиділа на дивані, висока, елеґантна і така чиста, що аж безбарвною здавалася; вона читала. Жак охоче казав: «Одетта одна з тих небагатьох парижанок, які знаходять час для читання».

— Пан Матьє хоче бачити пані? — поспиталася Роза.

— Так, я хочу привітатися з нею; та могли б ви попередити пана, що я зайду зараз до нього в контору?

Він штовхнув двері, Одетта підняла своє вродливе, та все ж неприємне, густо нарум'янене лице.

— Добридень, Тьє, — задоволено привіталася вона. — Ви прийшли відвідати мене?

— До вас? — перепитав Матьє.

Він дивився з бентежною симпатією на її спокійне високе чоло і зелені очі. Звичайно, вона була вродлива, та ця врода немов би де й дівалася, коли на неї дивишся. Звикнувши до таких облич, як у Лоли, чий сенс грубо відкривався з першого ж погляду, Матьє вже сто разів намагався поєднати ці зникомі риси, та вони все втікали, їхня сукупність щохвилі розпадалася, обличчя Одетти оберігало свою оманливу буржуазну таїну.

— Мені вельми хотілося б, аби ці відвідини були присвячені тільки вам, — сказав він, — та мені треба побачитися з Жаком, хочу попросити його про одну послугу.

— Та не поспішайте так, — мовила Одетта. — Ніде той Жак не подінеться. Сядьте ось тут.

Вона трохи посунулася, щоб він сів біля неї.

— Дивіться мені, — посміхаючись, сказала вона, — колись я таки розгніваюся. Ви нехтуєте мною. Я заслужила, щоб ви відвідали мене особисто, ви ж обіцяли.

— Це ви обіцяли прийняти мене, як випаде часина.

— Ви такий ґречний, — посміхаючись, мовила вона, — у вас, бачу, неспокійна совість.

Матьє сів. Одетта йому подобалася, та він ніколи не знав, що їй сказати.

— Як ся маєте, Одетто?

Він постарався укласти в свій голос тепло, щоб приховати незугарність цього запитання.

— Дуже добре, — відказала вона. — Знаєте, де я була сьогодні вранці? В Сен-Жермен, їздила на авті побачитися з Франсуазою, це трохи розважило мене.

— А Жак?